VT Farm - шаблон joomla Форекс
З м і с т

Технологія виконання облицювальних робіт

Технологічний процес облицьовування поверхонь будівель складається з таких операцій: сортування і підготування облицьовувальних виробів; приготування розчинів, приклеювальнх сумішей та виробів кріплення, що підлягають облицьовуванню; встановлення маякових рядів; пробивання отворів для анкерів або закріплення інших деталей кріплення; виконання власне облицьовування з остаточним обробленням поверхні.

Технологічний процес улаштування облицювання включає:

– підготовчі операції – підготовка облицювального матеріалу (складування, сортування облицювальних виробів, підготовка основи, в’яжучих і склеювальних складів, деталей кріплення);

– основні операції – розмітка основи, установка, вивіряння і кріплення елементів облицювання до основи, яка має наступні різновиди: закладення облицювальних деталей в тіло конструкції, кріплення до каркаса, кріплення до поверхні основи будівельними розчинами, приклеювання мастиками і клеями.

Облицювальні роботи розпочинають з підготування основи. Поверхні, що призначені для облицювання, повинні бути рівними і відповідним чином обробленими. Гладеньким поверхням надають шорсткості. Неміцні і пошкоджені місця з поверхонь видаляють, а також знімають залишки затверділого розчину, пил, пісок та інші сторонні включення.

Підготовлені таким чином поверхні оштукатурюють. Перед нанесенням штукатурного накиду визначають нерівності поверхні і встановлюють маяки, за допомогою яких намічають товщину штукатурного накиду для одержання рівної поверхні. При великій товщині штукатурного накиду поверхню попередньо покривають металевою сіткою або обплітають дротом. Поверхню штукатурки надряпують, що забезпечує краще зчеплення з розчином або мастикою при укладанні плиток.

Якщо плитку кріплять на густотертій олійній фарбі, то вирівняну поверхню попередньо обробляють оліфою і просушують, а потім починають облицьовувати.

Дерев’яні поверхні покривають декількома шарами руберойду на мастиці. Поверх руберойду укладають тонку арматуру і затягують її сіткою. Потім наносять розчин, його поверхню вирівнюють і затирають теркою.
При використанні для облицювання клейових сумішей вирівняні поверхні попередньо ґрунтують в’яжучим матеріалом на основі клейової суміші.

До початку виконання зовнішнього і внутрішнього облицювання поверхонь потрібно закінчити усі роботи при виконанні яких можуть бути пошкодженими облицювальні поверхні.

Поверхні, які підлягають облицюванню, не повинні мати відхилень від вертикалі, що перевищують допуски, які встановлені для відповідних кам’яних і бетоних поверхонь.

До виконання зовнішніх і внутрішніх облицювальних робіт дозволяються приступати після закінчення будівельно-монтажних і спеціальних робіт і виконувати роботи при температурі повітря і поверхонь стін не меншій +6о С.
Такою температура повинна бути до досягнення розчином міцності не меншої 85% проектної.

Для облицювання поверхонь стін внутрішніх приміщень рекомендується використовувати плитки керамічні глазуровані, а також усі види виробів, які призначаються для зовнішніх облицювальних робіт.

Основними виробами внутрішніх облицювальних робіт є глазуровані керамічні плитки розміром 150×150 мм з гладенькою або мікрохвилястою поверхнею, білі, кольорові або з шовкографічним малюнком.

Для кріплення плиток до стін рекомендується використовувати:

– цементно-піщаний розчин складу – портландцемент і пісок у співвідношенні 1:4 за масою з міцністю при стисненні 10 МПа;

– полімерцементні розчини ЦПВА і ЦКМЦ;

– мастики, що приготовлені загущенням кумароново-нейтритового клею КН-2, перхлорвінілового “пермінід” сухою піщано-цементною сумішшю у співвідношенні за об’ємом 1:0,5:1:1 або акрилового дисперсійного клею у співвідношенні 1:0,2:0,3.

Роботи з облицювання внутрішніх поверхонь починають з плінтуса, який виступає з площини стіни, який виконують у один ряд плитками темних кольорів.
Плитки розміщують “шов у шов” або розбіжно, закріплюють на цементно-піщаному розчині приготовленому на портландцементі.

Шви між плитками виконують вузькими 1-1,5 мм або розширеними – 3 мм. Для одержання однакових зазорів між плитками у горизонтальні шви вставляють інвентарні скоби з круглої сталі діаметром 3 мм із загостреними кінцями.

Вузькі шви в процесі облицювання поверхонь заповнюють звичайним розчином, а розширені – декоративним на білому або кольоровому цементі. При цьому шви розчищають від залишків звичайного розчину.

Облицювання поверхонь на полімерцементних розчинах ЦПВП і ЦКМЦ рекомендується виконувати аналогічно звичайному цементному розчину, тобто з попереднім виконанням маячних плиток і вертикальних маячних рядів.

Рекомендується перед облицюванням грунтувати поверхню емульсією ПВА, що розчинена у воді у співвідношенні 1:4.

Роботи починають після того, як грунтовка проникла до основи, але не висохла і зберігає липкість. Розчин ЦКМП наносять шаром товщиною 3 мм і вирівнюють за допомогою гладилки з нарізаними на одному боці зубцями висотою 8-10 мм.

При виконанні облицювальних робіт необхідно врахувати умови і тривалість можливого зберігання готових розчинів. Цементні розчини потрібно використовувати протягом 60-90 хвилин після приготування, вапняно-цементні – не пізніше, ніж через 6-8 годин, а полімерцементні – за 40 хвилин.

Рухливість цементно-піщаного розчину для облицювання поверхонь керамічною плиткою в залежності від марки цементу повинна відповідати глибині занурення стандартного конуса на 5–6 см, цементного розчину для облицюваня поверхонь плитами і деталями з природного каменя 6-8 см, а розчину для заливання пазух – 8-10 см.

Приклеювальні мастики потрібно зберігати в закритій тарі і доводити до робочої консистенції перед їх використанням з урахуванням терміну, що вказаний в поспорті.

Облицювання поверхні стін потрібно починати знизу, встановлюючи плитки першого ряду на опорний виступ фундаменту або опорний металевий кутник, що закріплюється до стіни. При виконанні робіт необхідно постійно контролювати правильність встановлення рядів плиток по горизонталі і вертикалі.

Цементно-піщаний розчин наносять на всю площу нелицьового боку плиток рівним шаром, після чого плитку встановлюють і притискають, утворюючи рівну площину облицювання. Ширина швів між суміжними плитками розміром 150 мм і більшими повинна бути 6 мм, з розміром сторін меншим 150 мм – 4 мм. Ширина швів між крайніми рядами плиток килимів, що з’єднуються, повинна відповідати ширині швів усередині килимів.

Опоряджування внутрішніх вертикальних поверхонь (стіни) і горизонтальних (підлоги) облицювальними матеріалами (глазурованими, скляними або керамічними плитками) виконують звично у приміщеннях з вологим режимом. Виконуючи захисні функції, облицювання надає закінченого декоративного ефекту опоряджуваному приміщенню.

Глазурованими, скляними і керамічними плитками найчастіше облицьовують бетонні, цегляні і гіпсобетонні поверхні. До бетонних і цегляних поверхонь плитки кріплять на цементно-піщаному розчині або полімерцементній мастиці, до гіпсобетонних поверхонь – лише на полімерцементній мастиці.

Готують мастику на робочому місці додаванням до цементно-піщаного розчину полівінілацетатної емульсії.

Облицювання поверхонь виконують по вирівняній і очищеній основі.

У облицювальних роботах укладання плиток на підлогу прийнято називати настиланням, а на вертикальні поверхні (стіни) – облицюванням.

Послідовність виконання робіт у одному приміщенні така: спочатку настилають підлогу, потім облицьовують стіни.

Настилання підлоги починають з розмічання і перевіряння розмірів приміщення. Середину приміщення і відмітку верху покриття фіксують на стінах рискою (олівцем). Керамічні плитки розміром 100×100 і 150×150 мм укладають на стяжку (вирівнювальний шар) із цементно-піщаного розчину.

Після підготування основи і розмічання приступають до встановлення маяків. Маяки виконують із плиток. Вони бувають трьох видів:

– реперні (напрямні) встановлюють безпосередньо біля стіни за винесеною відміткою чистої підлоги (відмітка верху готового покриття);

– фризові (кутові) розташовують у кутах і по лінії фриза, яка фіксує рисунок підлоги;

– проміжні використовують у приміщеннях з великою площею (якщо відстань між фризовими маяками більша 2 м).

Великі приміщення ділять на окремі ділянки, які називають захватками. Їх розміри і кількість визначають, враховуючи площу підлоги.

Спочатку укладають реперний маячний ряд уздовж стіни, протилежної виходу з приміщення, а потім укладають уздовж обох перпендикулярних стін фризові ряди.

Роботи виконують “на себе” від віддаленішої стіни у напрямку до виходу. Така послідовність у виконанні робіт запобігає пошкодженню щойно укладених плиток.

 

Укладання плиток на розчин.

Розчин підвозять у контейнері, розстилають на місці наступної захватки, після укладання реперних і фризових маячних рядів його розрівнюють і загладжують лопаткою. Спочатку товщина шару розчину не досягає 18 мм і перевищує рівень чистої підлоги на 2 мм. Щойно укладені плитки осаджують потім до проектної відмітки. Горизонтальність викладених рядів і товщину шару розчину фіксують по шнуру, що натягують паралельно до фризового ряду по всій довжині захватки. Шнур натягують на штирях, які забивають у маячні плитки. Положення укладених плиток перевіряють за допомогою кутника. У разі необхідності, плитки розрізують роликовим плиткорізом.

Укладання плиток раціональніше із застосуванням шаблона, гнізда якого завчасно заповнюють плиткою. Шви між плитками заповнюють цементним розчином. Виконують це, як правило, через 1-2 доби після настилання підлоги. Готову підлогу протирають вологою тирсою.

 

Облицювання стін глазурованою плиткою.

Для облицювання стін використовують плитки розміром 150х150 мм, гладенькі, різного кольору, з малюнком. За розташуванням швів розрізняють облицювання врозбіг (рис. 4.3.1, а), шов у шов (рис. 4.3.1, б) і по діагоналі (рис. 4.3.1, в).

Підготування плиток полягає у сортуванні їх за кольором, рисунком, розміром.

Перед облицюванням поверхню стіни провішують, тобто перевіряють її вертикальність і горизонтальність за допомогою виска. Потім встановлюють марки з розчину. За марками встановлюють маячні плитки на відстані 100...200 см одна від одної (рис. 4.3.2).

Облицювання починають з нижнього маячного ряду і виконують знизу уверх із дотриманням вертикальності і горизонтальності швів. Маячний ряд встановлюють за рейкою, що вирівняна за допомогою рівня. Постійну товщину швів фіксують інвентарними скобами.

Полімерацетатний розчин наносять тонким шаром на тильний бік плитки, після чого її притискують до поверхні стіни легким пристукуванням ручкою плиточної лопатки.

Для дотримання горизонтальності рядів облицювання у кожному ряду плиток натягують шнур-причалку на сталевих штирях. Шви між плитками заповнюють розчином через 1...2 доби після їх укладання. Облицьовану поверхню протирають ганчір’ям, розчин змивають водою.

Після виконання облицювальних робіт поверхня облицювання повинна бути очищеною.

 

img97

 

Рис. 4.3.1. Види облицювання:
а – врозбіг; б – шов у шов; в – по діагоналі

 

img98
Рис. 4.3.2. Схема виконання облицювальних робіт:
1 – маячні плитки; 2 – штирі; 3 – вертикальні шнури; 4 – переставні штирі; 5 – рейка на рівні чистої підлоги; 6 – горизонтальний шнур-причалка

 

Поверхні облицювання з природного каменя дзеркальної фактури потрібно промити водою із застосуванням щіток і протерти чистою ганчіркою. Поверхні з крапковою, горбистою борозенчастою фактурою та із сколеною поверхнею очищують піскострумененевими апаратами.

Поверхні, що облицьовані плитами з каменя черепашника, великорозмірними керамічними плитами і плитками, рекомендується захищати від водонасичення, покриваючи їх розчином з рідини ГКЖ (виконувати гідрофобізацію фасаду).

Облицювання поверхонь внутрішніх стін великорозмірними конструктивно–опоряджувальними листовими і плитними матеріалами (плити деревоволокнисті і деревостружкові з лакофарбовим покриттям; декоративна опоряджувальна фанера, паперово-шаруватий пластик, листи гіпсокартонні “Декор”; звукоізоляційні, звукопоглинальні і теплоізоляційні плити – плити деокаративно-акустичні з мінераловатних гранул, акмігран; азбестоцементні плоскі листи, плити звукопоглинальні з ніздрюватого бетону “сілакпор”) призначається для досягнення високоякісного опорядження і комфорту окремих приміщень, а також досягнення спеціальних цілей – тепло-, звукоізоляція і т.ін.

При проектуванні облицювання фасадних поверхонь з глиняної цегли плитами з природного каменя або декоративного бетону з їх кріпленням металевими закрепами і цементно-піщаним розчином рекомендується використовувати такі конструктивні рішення:

– суцільне облицювання на всю висоту будівлі без виконання горизонтальних компенсаційних швів. Таке облицювання дозволяється виконувати не раніше, ніж через 6 місяців після зведення будівлі і досягнення навантаження на стіни не меншого 85% проектного;

– облицювання з виконанням горизонтальних компенсаційних швів і опорних поясів сталевого кутника. Компенсаційні шви рекомендується розташовувати через кожні два поверхи, якщо розрахункове навантаження в цегляній стіні до 1 МПа і через один поверх – якщо навантаження в стіні більше 1 МПа.

Конструкція опорного пояса в компенсаційних швах повинна бути розрахована на масу облицювальних каменів, які розташовані вище
компенсаційного шва.

Спеціальні вертикальні деформаційні шви в облицюванні не передбачаються, за винятком місць вертикального стикування двох суміжних будинків.

Технологія облицювання зовнішніх поверхонь будівель виробами з природного каменя і декоративного бетону включає підготовчі операції і операції по виконанню робіт.

При підготуванні до виконання облицювальних робіт необхідно:

– закріпити робочу арматуру (стержні діаметром 10-12 мм або сталева сітка розміром чарунки 10×12 мм, діаметр стержнів 6-8 мм) до закладних петель- випусків, що розташовані через кожні 0,5 м по вертикалі і горизонталі;

– виконати гідроізоляцію на всю висоту внутрішнього боку загородження (балкони, лоджії, квітники, підпірні стіни і парапети) і загорнути її на верхню горизонтальну площину конструкції. Гідроізоляційні шари фундаментів необхідно заводити на стіну по висоті не менше 250 мм.

Гідроізоляцію потрібно захистити шаром штукатурки по металевій сітці з послідуючим фарбуванням атмосфероводостійкими сумішами або  облицювати керамічною плиткою.

При виборі виробів і плит з природного каменя для зовнішніх облицювальних робіт, в залежності від умов експлуатації, потрібно використовувати лише ті, що відповідають таким характеристикам:

  • межа міцності на стиснення, МПа, не менша  20 (туф вулканічний- не менше 5)
  • коефіцієнт розм’якшення, не менший 0,65
  • морозостійкість, цикли поперемінного заморожування розморожування, не менша 25
  • товщина плоских плит, мм, не менша:
  • гранітних, діоритових, базальтових, діабазових, кварцитових, лабродаритових, габро та інших кристалічних порід 40
  • туфу вулканічного, мармуру білого, мармурового вапняка, травертин 30
  • вапнякових, доломітових 40
  • розміри сторін плит, мм, не більші 600

Зовнішнє облицювання такими плитами або архітектурно-будівельними виробами потрібно використовувати із закріпленням їх металевими закріпленнями та заповненням пазух між стіною і плитою цементно-піщаним розчином.

Дозволяється облицьовувати поверхні фасадів з глиняної цегли по висоті до 5 м. Плитами травертину (товщина 10-15 мм, розмір не більший 400×200 мм) без металевих закріплень тільки на цементно-піщаному розчині марки не нижчої 150.

Враховуючи умови експлуатації будівель і споруд при виборі виду облицювання зовнішніх стін, потрібно дотримуватись рекомендацій, що викладені в табл. 4.3.1.

Для дотримання архітектурних вимог, створення різноманітного і виразного оформлення фасадів будівель з використанням виробів і плит із природного каменя, потрібно дотримуватись рекомендацій, що викладені в табл. 4.3.2.

Виконання робіт з облицювання фасадних поверхонь виробами і плитами з природного каменя включає роботи по виконанню і облицюванню поверхонь стін.

 

Таблиця 4.3.1. Рекомендації по вибору природного каменя для зовнішнього облицювання будівель

tab37

 

Облицювання фасаду потрібно починати із виконання цоколя на опорний бетонний або цегляний виступ в стіні, або спеціальний металевий кутник, який приймається за розрахунком.

Перед виконанням цоколя за допомогою водяного рівня і нівеліра, у відповідності з геодезичними відмітками, потрібно намічати горизонтальність і прямолінійність верхнього зовнішнього кута цокольних виробів. За відповідною розміткою свердляться отвори.

 

Таблиця 4.3.2. Рекомендована фактура лицьових поверхонь з природного каменя для облицювання фасадів

tab38

 

 

При відсутності робочої арматури на рівні цокольного облицювання в стіні також потрібно просвердлити отвори глибиною не меншою 100 мм для встановлення гаків. Діаметр отворів повинен складати не менше 3-х діаметрів гака.

При виконанні цоколя потрібно дотримуватись послідовності виконання технологічних операцій і якісних характеристик матеріалів, що використовуються.

Поверхню стіни і тильну поверхню цокольних виробів потрібно очистити від забруднення, пилу і змочити водою. Після цього на опорний виступ наноситься шар цементно-піщаного розчину і розрівнюється. Для нанесення на виступи і заповнення пазух рекомендується готовити розчин з пуцоланового портландцементу марки не нижчої 300 і піску, які взяті у співвідношенні 1: 2 за масою (1:1,4 за об’ємом).

На вирівняний шар цементно-піщаного розчину встановлюють вироби. Потім заповнюють отвори в стіні і цокольних плитах цементним тістом (пуцолановий портландцемент і вода у співвідношенні 1:0,3 за об’ємом) і вставляють у них закріплення. Закріплення видаляють з отворів лишки цементного тіста і міцно фіксуються після його твердіння. Цокольні вироби з’єднують між собою металевими штирями і скобами, а з верхнім рядом (рубіжні камені) – вертикальними штирями, з стіною – гаками, що закріплюються за робочу арматуру або фіксованими в отворах стіни металевими клинцями до заповнювання цементним піском.

Пазухи, що утворюються між стіною і облицювальними плитами, заповнюють цементно-піщаним розчином. Заливання виконують у два етапи. Спочатку заливають розчин на 40-50% висоти пазухи, а через 2-3 доби – після затвердіння розчину – заповнюють об’єм пазухи, що залишився. Поетапне заливання пазухи розчином потрібно виконувати для запобігання зміщенню облицювальних виробів, що може статися внаслідок гідростатичного тиску розчину.

При проектуванні і виконанні робіт по облицюванню цоколя стикування виробів в кутових з’єднаннях рекомендується виконувати одним з таких методів:

“на вус” – з попереднім сколюванням кута внутрішнього боку виробів, що стикуються. Така операція забезпечує заданий зовнішній кут;

– із використанням спеціально виготовлених кутових каменів;

із випуском торця – торець однієї плити прилягає до внутрішньої площини іншої плити.

В кутах елементи цоколя потрібно з’єднувати між собою скобами з металевого дроту або смуги.

При облицюванні поверхонь стін потрібно використовувати плити одного виду, кольору і фактури, що необхідно передбачати проектом. Облицювальні плити можуть бути однаковими за довжиною і шириною або тільки за одним з цих розмірів.

Плити на фасадах розміщуються горизонтальними або вертикальними рядами.

Поперечні шви облицювання (в горизонтальних рядах – вертикальні, у вертикальних – горизонтальні), як правило, рекомендується розміщати розбіжно.

Ширину швів у стиках плит потрібно приймати у відповідності з рекомендаціями, що викладені в табл. 4.3.3.

 

Таблиця 4.3.3. Ширина поперечних швів при облицюванні фасадів плитами з природного каменя

tab39

 

До початку робіт з облицювання поверхонь стін фасадів плитами з природного каменя потрібно виконати такі операції:

– перевірити вертикальність стін (на всю висоту облицювання) виском і прямолінійність стіни шнуром. При наявності на фасадах горизонтальних уступів (ділянок фасадів, що западають або виступають) вертикальність поверхні слід перевіряти в межах кожного попереднього уступу;

– закріпити шнури з таким розрахунком, щоб мінімальна ширина пазух між стіною і облицюванням була рівною 25 мм;

– промити і зволожити водою цегляне мурування;

– за відповідною розміткою в торцях просвердлити отвори;

– для плит усіх порід каменя: очистити від забруднення і пилу і тильний бік промити водою, а для плит з пористих матеріалів – вапняк, туф, черепашник, мармур, травертин, доломіт – перед використанням потрібно зволожити тильний бік плити (ця операція виконується умоканням тільки тильного боку плити у воду або розчин з цементного молока протягом 5-7 секунд).

Замочування плит у воді протягом 30 секунд і довше не дозволяється.

Облицювання поверхні потрібно починати з кута будівлі і виконувати роботи в такій послідовності: на цокольний ряд плит наноситься шар цементно-піщаного розчину товщиною 5-6 мм і на нього встановлюються плити першого ряду облицювання, перевіряють його горизонтальність нівеліром. Встановлення наступних рядів облицювання потрібно контролювати за допомогою шнура, рівня і виска. Рівність встановлення плит з полірованою і шліфованою поверхнею рекомендується перевіряти контрольною рейкою.

Кутові плити потрібно з’єднати між собою скобами. Плити з робочою арматурою, що встановлені по горизонтальних швах, потрібно з’єднати (закріпити) не менше, ніж двома гаками.

При великих розмірах облицювальних плит з’єднувальні гаки потрібно встановлювати з розрахунку один гак на 0,12 м2 площини плити. Сумарний перетин з’єднувальних гаків повинен відповідати перетину петель-випусків з розрахунку на однакову площу поверхні облицювання (10 м2, 100 м2 і т.ін.).

Плити попереднього і наступного рядів облицювання з’єднують штирями – по 2 на кожну плиту. Закріплені гаками і штирями вироби фіксують дерев’яними клинцями, що вставляються між стіною і облицюванням.

Після перевірки правильності встановлення і фіксації плит в ряду простір між стіною і облицюванням (пазуху) потрібно заповнити цементно-піщаним розчином на висоту 200-250 мм. Для цього рекомендується розчин такого складу: пуцолановий портландцемент марки не нижчої 300 і пісок, що взяті у співвідношенні 1:3 за масою (1:2 за об’ємом).

Розчин потрібно використати протягом години після його приготування. Заповнювати пазухи розчином, що простояв більше години, не дозволяється.

Після заповнення пазух розчин, що виступає з швів облицювання, потрібно зняти, а шви очистити на глибину 15-20 мм для того, щоб потім заповнити їх потрібним матеріалом.

Через 48 годин потрібно заповнити розчином верхню частину пазухи, що залишилася незаповненою, а після твердіння розчину заповнити вертикальні шви.

Горизонтальні шви заповнюються цементно-піщаним розчином при встановленні кожного наступного ряду.

При виконанні облицювання з білого мармуру, доломіту, травертину, черепашника вертикальні шви рекомендується заповнювати тістом, що готується з білого цементу, суміші лугостійких і атмосферостійких пігментів (сурик залізний, охра, рідкосайд, фталоціанін і т.ін) у відповідності до кольору облицювальних каменів.

Шви між виробами цоколя, кришок парапетів, квітників, басейнів потрібно заповнювати ефективними вулканізувальними герметиками – кремнійорганічними – еластосил 11-06 або тіоколовими АМ-05, КБ-05. Герметизацію швів цими матеріалами потрібно виконувати в суху погоду по сухих поверхнях при температурі повітря не нижчій +5оС.

Верхній ряд облицювання на ділянках фасаду, що виступають, виконують з плит, що мають краї з зовнішнім скосом для стікання води. Наступний ряд встановлюють так, щоб він був вищим стіни або парапету на 15-20 мм для укладання прошарку під накривальні плити, якими перекривається верхній край стіни і парапетів. Для накривальних плит рекомендується використовувати вироби з каменів кристалічних порід (граніт, базальт і т.ін.), що мають ширину на 5-6 см більшу ширини торця стіни, який перекривається, і на тильній стіні мають поздовжні пази-крапельники для перешкоди затіканню води у шви верхнього ряду облицювання.

У накривальних плитах потрібно з тильного боку просвердлити отвори для їх закріплення на закладних або забити в парапет металеві штирі (на кожну плиту два штиря). Укладати накривальні плити на верхній край парапету потрібно з нахилом 1-2о зовні для стікання води на шар цементно-піщаного розчину товщиною 15-20 мм, що нанесений на металеву сітку, яка закріпляється на стіні або парапеті.

Для цього рекомендується розчин такого складу: пісок кварцовий і пуцолановий портландцемент у співвідношенні 2:1 за масою (1,4:1 за об’ємом).

Без механічного закріплення дозволяється облицьовувати фасадні поверхні плитами з травертину товщиною 10 мм при цьому стіни з глиняної цегли викладаються без закладних петель-випусків і робочої арматури.

До початку робіт з облицювання поверхні потрібно виконувати такі операції:

– перевірити вертикальність ділянки стіни на висоту облицювання за допомогою будівельного виска і прямолінійність всієї стіни за допомогою виска;

– закріпити вертикальні і горизонтальні шнури на стіні для того, щоб мінімальний зазор між стіною і облицюванням дорівнював 10 мм. При зазорі на ділянках стіни, що западають, більшому 25 мм, на ці місця закріплюють металеву сітку і перед облицюванням вирівнюють цементно-піщаним розчином марки 100;

– промити і змочити водою всю поверхню стіни і тильну поверхню плит для забезпечення потрібного зчеплення з піщано-цементним розчином.

Для закріплення плит рекомендується використовувати розчин такого самого складу, як для заповнення пазух при облицюванні стін плитами з природного каменя із застосуванням закріплень.

Розчин потрібно наносити на всю поверхню плити рівним шаром так, щоб він трохи виступав за контур плити по всьому периметру, а потім відрізовкою видалити залишки шару розчину з усіх боків. Потім плиту встановлюють на місце, притискують і приступають до ущільнення розчину. Тонкомірні плити встановлюють на стіну горизонтальними або вертикальними рядами з перев’язкою швів. Товщина швів між плитами повинна бути 3-4 мм. Після твердіння розчину відкриті вертикальні і горизонтальні шви заповнюють розчином на білому або кольоровому цементі.

Для облицювання фасадів штучними виробами рекомендується використовувати морозостійкі керамічні плитки і килими з них, вироби з шлакоситалу, склокремнезиту, сиграну, скломармуру. Причому, керамічні плити і килими з них потрібно використовувати для облицювання поверхонь фасадів, а всі інші – для облицювання цоколя і для декоративного опорядження перших поверхів (вхід у будівлю, арка і т.ін.). При використанні шлакоситалових плит потрібно пам’ятати, що їх розміри не повинні перевищувати 600×600 мм.

Керамічні плити при облицюванні поверхонь будівель потрібно розміщати горизонтальними або вертикальними рядами: “шов” у “шов”, або урозбіжку – з правильним довільним чергуванням поперечних швів в рядах облицювання.

Закріпляти керамічні і склокремнезитові плити рекомендується на цементно- піщаному розчині марки 150 такого складу: цемент і пісок у співвідношенні 1:3 за масою. Для облицювальних плит білого кольору рекомендується використовувати портландцемент, а для кольорових – пуцолановий. Марка цементу повинна бути не нижчою 300, а рухливість розчину 5-6 см за стандартним конусом. Плити із скломармуру, сиграну, марбліту, шлакоситалу потрібно виконувати на розчині складу 1:2 за масою з використанням пуцоланового цементу. Використовувати полімерцементи для виконання зовнішніх облицювальних робіт не дозволяється.
Після твердіння розчину в пазухах відкриті шви між плитками потрібно старанно заповнити цементно-піщаним розчином (крупність піску не більша 1,2 мм). В залежності від вимог проекту, для заповнення швів дозволяється використовувати білий, сірий або кольоровий розчин.

Перед виконанням облицювання фасадів керамічною плиткою поверхні потрібно очистити від пилу, забруднення і зволожити водою. Бетонну поверхню стін від карбонізованого шару рекомендується очищати металевими щітками і насікати за допомогою інструменту (на 1 мповерхні виконується не менше 50 насічок). Після насікання поверхню потрібно зволожити.

Керамічні глазуровані і неглазуровані плитки перед використанням рекомендується очистити, а тильний бік, крім того, зволожити короткочасним легким занурюванням у воду, або у цементний розчин (плитка занурюється у воду на 3-5 секунд). Замочувати плитки більше як на 1-2 хвилини не рекомендується тому, що за цей час плитка на 100% водонасичується і після нанесення на неї розчину, встановлення на місце облицювання з легким простукуванням кирочкою, між плиткою і розчином утворюється водяна плівка, яка потім призводить до відривання плитки від поверхні за рахунок власної ваги.

Вертикальність стін потрібно перевіряти за допомогою виска на всю висоту облицювання і шнуром – прямолінійність стін в межах одного архітектурного членування. Горизонтальні і вертикальні шнури потрібно закріплювати на фасадах стін з таким розрахунком, щоб мінімальний зазор між стіною і облицювальною плиткою дорівнював 10 мм. У разі, якщо зазор буде дорівнювати 20 мм і більшим, на цих ділянках потрібно закріпити металеву сітку і вирівняти їх цементно-піщаним розчином.

Технологія облицювання внутрішніх поверхонь із використанням “сухих” опоряджувальних будівельних сумішей типу “Полірем” і “Церезіт” полягає у наступному.

Після підготування поверхні виконують розмічання і визначають приблизну кількість плиток в ряду, кількість рядів, товщину швів, можливі варіанти малюнку і т.ін. Приготовлений церезитовий розчин наносять на поверхню, що облицьовується, і розрівнюють зубчастим шпателем. При цьому висота зубців шпателя дорівнює приблизно 10 мм.

Укладання плитки починають з місць приєднання, перетинів, кутів.
Плитка може вкладатись по маякових елементах з послідуючим вкладанням шнура.
При цьому шнур може вкладатись як по горизонталі, так і по вертикалі або в будь- якому необхідному положенні. Для забезпечення однакової товщини горизонтальних і вертикальних швів використовуються спеціальні пластикові шаблонні елементи.

При необхідності, плитку розрізують для надання необхідної форми і розмірів, а також свердлять у ній отвори.

Після вкладання плиток по всій поверхні або при великих обсягах робіт на визначеній захватці роблять технологічну перерву. Перерва триває 24 години. Цей час необхідний для придбання міцності церезитового розчину.

Після цього готують розчин для зароблення швів між плитками. Причому такий розчин може мати будь-який колір, в залежності від пігменту. Розчин готують рухливої консистенції і наносять гумовим шпателем на облицьовану поверхню, заповнюючи шви.

Після часткового зчеплення розчину швів, затирають шви губкою і очищують поверхню плиток. Після закінчення поверхню витирають сухою ганчіркою.

За останні роки дуже відомою у всьому світі стало облицювання внутрішніх поверхонь будівель і споруд із використанням плиток з природних кам’яних матеріалів. Найчастіше з цією метою використовується граніт, мармур, травертин, габро, доломіт і деякі інші види каменя.

Технологія вкладання плиток з природного каменя розрізняється в залежності від розмірів і товщин плиток. Сучасне каменерізальне обладнання дозволяє нарізати кам’яні плитки товщиною 5-8 мм. У цьому випадку вкладання плиток виконується аналогічно вкладанню керамічних плиток. Якщо кам’яні плитки мають товщину більшу 10 мм і великі розміри, то вкладанню передує встановлення додаткових елементів кріплень. Найчастіше з цією метою використовується металева сітка або каркас з арматурних стержнів, який кріпиться до поверхні анкерами. Після ретельного розмічання передбачуваного укладання плитки у верхньому краї плитки виконують пропилювання. Ці пропилювання потрібні для встановлення в них елементів кріплення, які зв’язуються з металевим каркасом (рис. 4.3.3). Отже, на підготовлену плитку наноситься шар цементно-піщаного розчину і вона встановлюється на поверхні. До положення, яке вимагається, плитка доводиться легким постукуванням гумовим молотком.

Після вкладання ряду плиток робиться технологічна перерва тривалістю не меншою 12 годин для зчеплення розчину. Після цього незаповнені порожнини між облицьовуваною поверхнею і плиткою заливають рідким цементним розчином і приступають до вкладання наступного ряду.

Облицювання поверхонь стін полімерними плитками відрізняється від облицювання керамічними плитками тим, що останні наклеюються на поверхню спеціальними клеями і клейкими масами. Плитки з полімерних матеріалів, як правило, гнучкі і тому якість їх наклеювання залежить від якості облицьовуваної поверхні. Тому поверхні попередньо вирівнюються і шпаклюються. Особливо ретельно готуються стелі. Їх додатково ґрунтують для забезпечення адгезії (кращого зчеплення) клейкої суміші з поверхнею конструкції стелі. Наносять клейку суміш шпателем.

По клейкій суміші вкладають полімерні плитки, забезпечуючи щільне приєднання по всій поверхні плитки. Зароблення швів між плитками виконується в процесі наклеювання плиток або після виконання робіт на захватці і часткового зчеплення клею.

При використанні клейової суміші “Полірем СКп” особливу увагу слід звертати на підготування основи. Вона повинна бути достатньо міцною та чистою. Пил, мастила, цементний клей, водорозчинні фарби, залишки штукатурки та інші речовини, що послаблюють адгезію, повинні бути видаленими. Бажаним є очищення поверхні водою, що містить соду.

Пластикові пофарбовані поверхні обробляються наждаковим папером для створення шороховатості. Пил, що з’являється, видаляється, після чого поверхню основи необхідно вимити. При зовнішніх роботах поверхня повинна мати мінеральну основу. Бруд, цементний клей, мастила і т.ін.
видаляються з поверхні піскоструминевою машиною. Потім поверхню миють водою під тиском. Перед вкладанням плит поверхня вирівнюється клейовою масою (при величині нерівностей до 5 мм) або шпаклювальною масою “Полірем СШт-421”. Для збільшення адгезії плитки до основи поверхню основи можна обробити грунтувальною дисперсією “Полірем СДг”. Ця операція особливо важлива при влаштуванні плитки на основи з пористих матеріалів (легкий бетон і т.ін.). Роботи з підготування основи необхідно виконувати не раніше, ніж за добу до початку основних робіт.

В процесі роботи і протягом наступних двох діб температура навколишнього середовища, розчинової суміші, основи і облицювальних плит повинна бути від +10ºС до +30ºС. Всі наведені рекомндації є ефективними при температурі +20ºС і відносній вологості повітря 60%.

Для приготування розчинової суміші використовується тільки чиста вода. В суху суміш додається необхідна кількість води і все ретельно перемішується до отримання однорідної маси без згущень і грудок. Композиція розмішується вручну або за допомогою електродриля з мішалкою. Після перемішування розчинова суміш повинна відстоятись протягом 10 хвилин для “дозрівання”, а потім, коли “дозріє”, суміш знову перемішується. При загущенні розчинової суміші її слід “оживити” короткочасним перемішуванням без додавання води. “Робочий” час розчинової суміші не більший 2 годин. В нормальних умовах, бажано, використовувати свіжоприготовлену розчинову суміш протягом 0,5 год. Витрати води 0,22–0,3 л на 1 кг сухої суміші, в залежності від складу суміші і зовнішніх умов (температура основи і навколишнього середовища, матеріалу основи, пористості поверхні основи і т.ін.).

Плитка повинна бути сухою і чистою. Розчинова суміш наноситься гладеньким боком шпателя, а наступним рухом “прочісується” його зубчастим боком, бажано в одному напрямку. Для мозаїки шпатель повинен мати зубець величиною 4 мм, для плиток розміром 15×15 см – 6 мм. Для великих плиток, що мають рельєфний зворотній бік – шпатель із зубцями 8 мм, при цьому розчинова суміш наноситься не тільки на основу, але й на зворотній бік плитки. Розчинову суміш слід наносити на таку площу основи, яку можна облицювати протягом 10-15 хвилин, в залежності від її пористості і температури навколишнього середовища.

Плитки попередньо не замочувати!

Плитка щільно вкладається на основу і вдавлюється в розчинову масу невеликими обертальними рухами. Не рекомендується вкладати плитки “на стик” щільно одна до одної. Мінімальна ширина шва – 2 мм. Завдяки властивостям клейової суміші “Полірем СКп” вкладені на стіні плитки не сповзають, їх розташування можна коректувати протягом 10 хвилин після вкладання. Плитка вкладається з відкритими швами, горизонтальні шви на стінах виставляються за допомогою мірної мотузки або металевої лінійки, вертикальні шви – за допомогою нових (пластмасових) “хрестів”.

Для перевірки зчеплення плитки з розчиновою масою, потрібно відокремити плитку від основи і перевірити її зворотній бік. При хорошому щепленні не менше 90% зворотного боку плитки повинно бути покритим розчиновою масою. При вкладанні плитки розчинова маса не повинна підніматись більше, ніж на половину глибини шва. Залишки розчинової маси, що не засохли, видаляються вологою губкою.

Свіжовкладена плитка залишається на 24-48 годин, після чого шви між плитками розшиваються затиральною розчиновою сумішшю “Полірем СЗм”.

Для приготування розчинової суміші використовується тільки чиста вода. До сухої суміші додається необхідна кількість води і все ретельно перемішується до отримання однорідної маси без згущень і грудок. Маса розмішується вручну або за допомогою електродриля з мішалкою. Після перемішування розчинова суміш повинна відстоятись протягом 10 хвилин для “дозрівання”, а потім “дозрівша” суміш знову перемішується. При загущенні розчинової суміші її слід “оживити” короткочасним перемішуванням без додавання води.

“Робочий” час розчинової суміші не менший 1 години. В нормальних умовах, бажано, використовувати свіжоприготовлену розчинову суміш протягом 0,5 годин. Витрати води 0,17-0,3 л на 1 кг сухої суміші, в залежності від складу суміші і зовнішніх умов.

Розшивання швів можна починати після закінчення регламентованої тривалості, що вказана в інструкції по використанню клейової розчинової суміші “Полірем СКп”.

У випадку використання звичайного цементного розчину шви слід розшивати не раніше 7 днів після влаштування плити. При розшивані старого облицювання шви слід достатньо глибоко видовбати, а основу зволожити чистою водою. У випадку розшивання плиток з матовою або пористою поверхнею необхідно виконати пробне розшивання на невеликій ділянці.

Поверхню плиток очистити вологою губкою. Щільно і без розривів заповнити шви розчиновою сумішшю. Розчинову суміш вкладати на плитки гумовою терткою або гумовим шпателем. Просуваючи інструмент під кутом, розчинову суміш вдавлювати у шви. Надлишок розчинової суміші знімати з поверхні плиток, знову вдавлюючи її у шви. Широкі шви можна також заповнювати, використовуючи кельму та інші традиційні інструменти для розшивки. Розшиту поверхню очистити вологою, чисто промитою губкою. Не рекомендується поспішно та інтенсивно змивати поверхню шва, щоб не змити затиральну масу та піщинки. Наліт, що висох, зняти з плиток м’якою сухою ганчіркою. При необхідності, для попередження пересихання маси, шов необхідно протирати вологою губкою.

Улаштування облицювання з блоків і плит. Блоками і плитами з природного каменю, декоративного бетону, кераміки, скла можна облицювати як зовнішні, так і внутрішні поверхні будівель.

При улаштуванні облицювання одночасно із зведенням конструкцій елементи облицювання закладають вперевязку з муруванням (рис. 4.3.3, а) або кріплять на металевих анкерах (рис. 4.3.3, б, в). Вперевязку виконують облицювання з лицьової цегли, вапняку, бетонних і керамічних блоків. Перев’язку можна робити не суцільну. Так, лицьова цегла допускає перев’язку через вісім рядів. Конструктивна схема облицювання у всіх випадках визначається проектом.

На металевих анкерах, як правило, виконують облицювання плитами з різних порід природного каменю, а також з декоративних бетонних і залізобетонних плит.

Облицювання поверхні цегляного мурування на висоту до 13 м можна кріпити жорстко до мурування; при більшій висоті облицювання роблять з ковзаючою анкеровкой, що допускає роздільне осідання мурування і облицювання.

При зведенні монолітних і залізобетонних конструкцій використовують панельне облицювання як опалубку-оболонку, що заанкеровується в тіло бетону випусками арматури облицювальної панелі.

Плити природного каменю поступають на будівельний майданчик з маркуванням з тильного боку, з готовими гніздами або пазами для установки піронів, скоб і інших кріпильних деталей. Лицьову сторону шліфованих і полірованих плит після їх установки покривають розчином глини або обклеюють будівельним папером щоб уникнути псування поверхні при виконанні інших робіт.

Кріплення облицювання металевими анкерами при улаштуванні його одночасно з муруванням починають з установки цокольного облицювального ряду.

Спочатку вивіряють горизонтальність обріза фундаменту, встановлюють порядовки, а потім розмічають положення плит облицювання цоколя і місця установки пристосувань для їх закріплення.

Послідовність установки облицювальних блоків або плит вказують в проекті.

Установку блоків або плит починають з кутів будівлі, а на межах захваток – з простінків, що обмежують захватки. Після тимчасового закріплення плит облицювання (рис. 4.3.4, в) приступають до мурування тіла стіни, ведучи її впритул до облицювання із заповненням простору між облицюванням і муруванням розчином, закладаючи заставні деталі в гнізда на плитах і в мурування (рис. 4.3.4, б). Очищення лицьової поверхні від захисного шару і оброблення або зачеканку швів виконують з підвісних підмостей з боку облицьованої поверхні після закінчення всіх будівельних робіт.

По готових конструкціях установку облицювання виконують як з жорсткою, так і ковзаючою анкеровкою.

 

img99

 Рис. 4.3.3. Улаштування облицювання зовнішніх стін одночасно з веденням мурування:

а – вперевязку з муруванням; б – з жорстким кріпленням до мурування; в – пристосування для тимчасового закріплення плит; 1 – облицювання; 2 – мурування; 3 – деталі жорстких кріплень для ведення облицювання природним каменем одночасно з муруванням; 4 – те ж, штучними декоративними плитами; 5 – пірони; 6 – пристосування для тимчасового закріплення плит облицювання

 

Улаштування облицювання з жорсткою анкеровкою починають з установки облицювальних плит на виступаючі обрізи конструкцій підземної частини, з нанесеним на них цементно-піщаного розчином марки не нижче 50.

Розсортовані матеріали і плити з розсвердленими для кріплення отворами розташовують на обрізі фундаменту, під кожен елемент облицювання поміщають по парі клинів. Першу плиту встановлюють по виску і рівню, закріплюючи верхній край плити тимчасовими затяжками або натяжними клинами (рис. 4.3.4, а), які потім замінюють постійними кріпленнями. Перед установкою сусідньої плити вставляють пірони, що фіксують вертикальний шов.

Після установки першого ряду шви між плитами законопачують, порожнину між облицьованою конструкцією і плитами облицювання на 3/4 висоти заливають розчином з ущільненням його віброштиком.

Наступний ряд облицювання встановлюють на кромки плити нижчележачого ряду, фіксуючи кожну плиту не менше чим двома піронами, встановленими на плитах нижнього ряду облицювання. Залежно від проектного рішення наступні ряди можна укладати на розчинах з гідрофобними і пластифікуючими добавками або насухо на свинцевих листових прокладках. Останні застосовують при шліфованому і полірованому облицюванні з твердих порід каменю.

При установці подальших рядів всі операції повторюють. Розшивання або зачеканку швів виконують після закінчення кріплення всього облицювання.

Облицювання з ковзаючою анкеровкою по готових конструкціях кріплять до наперед встановленим вертикально і жорстко закладеним в основу сталевим стрижням (рис. 4.3.4, б). Анкери для кріплення стрижнів можна закладати при веденні мурування або зведенні монолітних конструкцій або встановлювати їх на готові стіни, що пов’язано із збільшенням працевитрат на засвердлювання отворів і установку анкерів. До металевих стрижнів плити кріплять крюками. Технологія установки деталей облицювання така ж як з жорсткою анкеровкою. Простір між облицюванням і стіною можна не заповнювати суцільно розчином, якщо він не перевищує 50 мм. В цьому випадку достатньо цеметний розчин залити смугами уздовж горизонтальних швів, щоб захистити металеві кріплення від корозії.

 

img100

 

Рис. 4.3.4. Улаштування облицювання плитами по готових стінах:
а – тимчасове закріплення ряду облицювання з жорсткою анкеровкою; б – установка облицювання з ковзаючою анкеровкою; в – кріплення штучних облицювальних плит; 1 – зрівняльні клини; 2 – натяжний клин; 3 – тимчасовий натяжний анкер; 4 – отвори для анкерів і піронів; 5 – розчин; 6 – пірон; 7 – вертикальні стрижні; 8 – анкери для кріплення стрижнів; 9 – ковзаючі анкери; 10 – горизонтальний ковзаючий стрижень; 11 – монтажні петлі; 12 – анкерний крюк; 13 – дротяні кріплення монтажних петель до анкерів

 

Технологія облицювання плитами з штучних матеріалів відрізняється від облицювання природним каменем тим, що в штучних елементах є монтажні петлі або румпа, що виключає трудомісткі операції по виробленню гнізд для кріпильних деталей. Облицювальні плити кріплять до анкерних крюків, закладених в стіні (рис. 4.3.4, в).

Улаштування облицювання з плиток.
Плиткові облицювальні вироби для вертикальних поверхонь випускають з природних матеріалів (мармур, черепашник, травертин і ін.) і штучних (кераміка, скло, бетон і пластмаса). Вони можуть мати вид килимів, набраних на паперову основу, з керамічної або скляної плитки, що називаються килимовою мозаїкою.

Розміри плиток з різних матеріалів – 22,3...600 мм по довжині, до 400 мм по ширині і 1,25...30 мм по товщині. Керамічні плитки іноді роблять фігурними в габаритах до 300 мм.

Дрібнорозмірні плитки встановлюють на розчинах, мастиках і клеях.

Облицювання поверхонь зовнішніх стін керамічними, скляними плитками і килимовою мозаїкою виконують в заводських умовах.

Установку облицювання на розчині виконують по цегляному муруванні, по простій штукатурці і бетонним незаглаженим поверхням. Перед облицюванням усувають відхилення від вертикалі, що перевищують 15 мм, наносячи цементний розчин без заглажування.

Для кріплення плиток до поверхонь застосовують цементно-піщані розчини різних складів залежно від виду облицювальних матеріалів і облицьовуємих конструкцій. Щоб підвищити технологічність розчину, міцність зчеплення облицювання з матеріалами основи і удароміцності облицювань в розчин вводять полімерні добавки в середньому до 20% маси в’яжучого.

Тильну сторону скляних плиток обробляють гарячим бітумом (при глушеному склі) або рідким склом (при прозорому матеріалі) і посипають піском. Після твердіння покриттів тильні поверхні стають шорсткими, що покращує їх зчеплення з розчином.

Облицювальні роботи починають з розкладки плиток по укладеному строго горизонтально бруску на перекритті вздовж стіни, яку ведуть від центральної осі опоряджуємої поверхні (рис. 4.3.5, а). Перед облицюванням поверхню основи змочують водою, а тильну поверхню облицювальних матеріалів протирають вологою щіткою або ганчіркою.

Подальші технологічні операції по облицюванню виконують в наступному порядку. Спочатку за допомогою виска і правила на облицьовуємій поверхні встановлюють плитки-марки по верхній і нижній межах облицьовуємої панелі на відстанях, кратних довжині рейки-правила. Потім влаштовують маякові вертикальні ряди на відстані не більше 4000 мм один від одного. Облицювання встановлюють від низу до верху, звіряючи положення кожного ряду з маяковими рядами і марками з використанням шнура і правила.

Для збереження потрібної товщини шва між плитами при розкладці плиток, установці маяків і виведенні маякових рядів використовують рейку і шаблон, або скобу, товщина яких рівна розміру шва, передбаченому проектом.

Установку кожної плитки починають з нанесення на її тильну поверхню порції розчину. Плитку підносять до основи в горизонтальному положенні, спирають на нижчеукладену або на маякову рейку і переводять у вертикальне положення, притискуючи до основи і витісняючи надлишки розчину до вирівнювання з поверхнею раніше укладеної плитки.

Правильність винесення облицювальної плитки від основи перевіряють правилом по плитках-марках. Кожен свіжоукладений горизонтальний ряд проливають розчином, заповнюючи пазухи, що утворилися по контуру плиток. По заповненню всієї облицьовуваної поверхні розчищають шви і заповнюють їх декоративним розчином.

Облицювання влаштовують “шов в шов” і з перев’язкою рядів. При облицьовуванні “шов в шов” для прискорення процесу облицювання використовують шаблони (рис. 4.3.5, б).

Улаштування облицювання на мастиках і клеях вимагає ретельно підготовлених в будівельних або заводських умовах облицьовуємих поверхонь. На мастиках і клеях кріплять керамічні, скляні і синтетичні плитки, а також тонкі плитки з деяких порід природного каменю.

 

img101

 

Рис. 4.3.5. Улаштування облицювання стін з керамічної плитки на розчині:
а – технологічна схема виконання облицювання; б – схема укладання плиток за допомогою шаблону; 1 – горизонтальний брусок; 2 – маяки; 3 – маякові ряди; 4 – шнур; 5 – порядовки; 6 – шаблон; 7 – облицювальні плитки

 

Для кріплення облицювання застосовують, залежно від матеріалу облицювання, каніфольні, полімерцементні, перхлорвінілові, кумаронокаучукові, глинобітумні, бітумно-силікатні, карбінольні, карбоксіцементно-піщані, колоїдно-цементний клей (КЦК) і інші мастики і клеї, що рекомендуються заводами-виготовлювачами для полімерних плиток.

Операції по розбиттю поверхні, установці маякових плиток і маякових рядів виконують так само, як при улаштуванні облицювання на розчині. На вирівняну і очищену поверхню основи наносять за допомогою пістолета або щітки шар розрідженої мастики або клею, що є ґрунтом.

На свіжонанесений ґрунт до установки облицювальних плиток наносять шар мастики, розрівнюючи його напівтерком або сталевою гладилкою. Установку плиток ведуть горизонтальними рядами із застосуванням порядовок і шнурів, перевіряючи вертикальність виском. На тильну сторону плитки наносять шпателем або щіткою мастику або клей, витримують до набирання ними потрібної в’язкості і встановлюють плитку на місце, надійно притискуючи на декілька секунд. При використанні мастики плитку притискують, контролюючи за допомогою правила потрібну товщину шару мастики (2...3 мм) і осаджуючи плитки ударами дерев’яного бруска.

 

img102

 

Рис. 4.3.6. Улаштування облицювання з листових матеріалів:
а – тимчасове закріплення приклеюваних листів або плит ґвинтовими упорами; б – схема установки облицювальних листів по металевому каркасу перегородки; 1 – облицювальний лист; 2 – ґвинтовий упор; 3 – притискний брусок; 4 – стійка металевого каркаса; 5 – плінтус

 

Улаштування облицьовки з листових матеріалів.

Таке облицювання є найбільш індустріальним при опорядженні внутрішніх поверхонь будівель.

Багато виробів мають закінчену опоряджену поверхню, що не вимагає малярних або шпалерних робіт.
Облицювання з листових матеріалів виконують за допомогою наклейки на підготовлену поверхню, приклеїка до контурних маяків, кріплення цвяхами, шурупами або іншими кріпильними пристроями до вивірених каркасів (металевих або дерев’яних).

Улаштування облицювання за допомогою наклейки починають з розбиття основних поверхонь на дзеркала, що набирають з цілісних листів, фризових або добірних смуг. Під облицювання шпалерами допускають будь-які співвідношення цілісних або добірних листів. При улаштуванні облицювання з декоративно підкресленими швами розкладку і розкрій листів ведуть строго за проектом.

Перед наклейкою листів основу ґрунтують, як і при наклейці дрібнорозмірних плиток, і витримують певний час. Потім проклеюють основу і тильну поверхню листів і після придбання клеями в’язкості прикладають листи облицювання до основи, фіксуючи ґвинтовими упорами (рис. 4.3.6, а).

Гіпсокартонні листи застосовують в приміщеннях з сухим режимом експлуатації. До всіх основ, окрім бетонних, їх приклеюють гіпсовими мастиками; до бетонних – бітумними. Деревостружкові (ДСП) і деревоволокнисті (ДВП) плити, декоративний паперово-шаруватий пластик і азбестоцементні листи приклеюють до бетонної основи каніфольною, кумароновою і дифенольною мастиками, а до дерев’яних – крім того, клеями МФ-17 і ФР-12. Товщина шару склеювальних складів не повинна перевищувати 8 мм для гіпсових мастик і 5 мм – для всіх інших.

Улаштування облицювання з листів по контурних маяках починають з улаштування маяків з будівельних розчинів, як і для високоякісних штукатурок. Їх влаштовують по лінії розмітки контура листів, на цегляних і нерівних бетонних поверхнях.

Процес приклеювання до маяків аналогічний описаному вище процесу суцільного приклеювання. Після нанесення склеювального складу на контур листа і маякові смуги між ними під облицювальний лист наносять мазки розчину, що перевищують висоту маяків удвічі, розташовуючи їх довільно на відстані в середньому 0,5 м між їх центрами. Потім лист прикладають до контурних маяків, зім’явши мастикові мазки, і фіксують його притискними щитами або брусками на ґвинтових упорах до повного твердения склеювальних складів і мастик.

Кріплення листів до каркаса виконують за допомогою цвяхів, шурупів, металевих або пластмасових розкладок спеціального профілю (рис. 4.3.6, б).

Каркас роблять з металевих гнутих профілів, дерев’яного бруса або необрізаних дощок, що прикріплюються до цегляних і бетонних конструкцій за допомогою дюбелів або пробок, вивіряючи положення елементів каркаса по вертикалі і горизонталі.

Крок каркаса повинен відповідати розміру облицювальних листів або бути йому кратним. В даний час широке застосування отримують перегородки з гіпсокартонних листів, які кріплять до каркаса з металевих профілів.

 

Улаштування підвісних стель.

При будівництві громадських, адміністративних будівель, будівель науково- дослідних, учбових, проектних інститутів, а також деяких виробничих будівель широко застосовують так звані підвісні стелі.

У якості матеріалу для таких стель зазвичай використовують різного роду акустичні плити, до яких відносять: звукопоглинальні деревоволокнисті плити, азбестоцементні акустичні плити, акустичні гіпсові плити, плити з силакпора, мінераловатні звукопоглинальні плити і плитки з травертину.

Каркас для кріплення листів і плит підвісної стелі влаштовують із сталевих або алюмінієвих профілів спеціального перетину, а також з алюмінієвих елементів, і за допомогою підвісок кріплять до випусків з арматурної сталі, що закладаються в шви між залізобетонними панелями або приварюваними до металевих балок і ферм (рис. 4.3.7). Відсортовані елементи підвісної стелі в певній послідовності заводять пазами на полиці профілів каркаса.

 

img103

 

Рис. 4.3.7. Улаштування облицювання стель плитками “акмігран”:
1 – направляючий профіль; 2 підвіски; 3 – тримальна арматура; 4 – стрижень, закладений в перекриття; 5 – з’єднувальна скоба; 6 – плита “акмігран”

 

Деревоволокнисті або деревостружкові плити кріплять шурупами або болтами до дерев’яних рейок каркаса.

Виконання облицювальних робіт в зимовий час
Облицювальні роботи взимку ведуть тільки в опалювальних або спеціально обігрівних приміщеннях, оскільки твердіння склеювальних в’яжучих речовин відбувається тільки при плюсовій температурі. Температура поверхонь, що найбільш охололи, повинна бути не нижче +8°С (на висоті 0,5 м від підлоги); відносна вологість повітря – не вище 70%. Такий режим встановлюють за дві доби до початку облицювальних робіт і підтримують протягом 15 днів після їх закінчення. До початку робіт цементні розчини, синтетичні клеї і мастики повинні мати температуру не нижче +15°С. Замерзлі цементні розчини не придатні до вживання і розігріванню не підлягають. У товарні розчини для зовнішнього і внутрішньо-майданчикового транспортування, щоб вони не замерзали, вводять протиморозні добавки – 3...10% маси цементу залежно від температури повітря.

У зимовий період доцільно розчини готувати на будівельному майданчику з сухих товарних сумішей, замішуючи їх підігрітою до +40°С водою, і подавати до робочих місць в спеціальних утеплених ящиках.
Внутрішнє облицювання взимку допускається виконувати в будівлях, які опалюються, при стійкій плюсовій температурі не меншій +5ºС. Стіни та перегородки не повинні бути промерзлими. У приміщеннях будівель і споруд, що зводяться з виконаним внутрішнім облицюванням взимку не допускається вимикати опалення для запобігання її руйнування.

Оставить комментарий

Наверх