VT Farm - шаблон joomla Форекс
З м і с т

Технологія виконання штукатурних робіт. Підготовка поверхонь

Підготовку поверхонь необхідно виконувати для хорошого зчеплення з нею штукатурного шару. Якщо підготовка виконана незадовільно, то штукатурка передчасно руйнується: ділянки штукатурки відокремлюються у місцях незадовільного зчеплення.
Підготовлення до оштукатурювання полягає в тому, щоб надати поверхні шорсткості і видалити з неї бруд, жирові плями, пил, висоли (табл. 2.5.2.) і, при потребі, вирівняти її. Використовують для цього щітки, скребачки, зубило і молоток.

Таблиця 2.5.2. Способи підготовки основи

Вид підготовки

Спосіб підготовки та матеріали, що використовуються

1. Очищення від пухких продуктів корозії

Обробка поверхні піскоструминним чи дробоструминним методом. Як абразивний матеріал рекомендується застосовувати пісок або дріб діаметром 0,75-1,2 мм. При невеликих обсягах робіт поверхню слід очищувати від пухких, неміцних шарів ручним будівельним інструментом

2. Знежирення

а) Обробка водяними лужними розчинами, що містять поверхнево-активні речовини (ПАР). Як солі варто використовувати карбонат натрію Na2Co3, тринатрійфосфат Na3PО4, пірофосфат натрію Na4P2О7, триполіфосфат натрію Na3PО4-2NaPО3. Як ПАР рекоменду­ється використовувати неіоногенні ПАР (ОП-7, ОП-10), що являють собою продукти оксіетилювання моно- і діалкілфенолів. Розчини солей мають бути 4-5-відсоткової концен­трації. При приготуванні рекомендується додавати до них не більш як 1 % ПАР.

б) Обробка органічними розчинниками. Для знежирення рекомендується застосовувати такі розчинники, як трихлоретилен СНС1=ССl2, перхлоретилен ССl2=ССl2, уайт-спірит. У разі обробки мокрих і вологих поверхонь до хлорованих вуглеводнів рекомендується додава­ти аміак, триетаноламін або уротропін.

в) Обробка емульсійними сумішами, до складу яких входять органічні розчинники, вода і ПАР.

г) Очищення від плям мастил, які не висихають. Обмазування плям жирною глиною

3. Очищення від висолів

Обробка розчином соляної кислоти концентрацією до 6% з наступною обробкою 4-відсотковим розчином гідрооксиду натрію NaOH

4. Очищення від плям бітуму

а) Обробка скребками (при невеликих обсягах робіт).

б) Промивання розчинником (уайт-спіритом, нефрасами)

5. Очищення від кіптяви

Промивання 3-відсотковим розчином соляної кислоти з наступним промиванням 4-відсотковим розчином гідрооксиду натрію NaOH

6. Очищення від плям водних і неводних фарб

а) Обробка скребками (при невеликих обсягах робіт).

б) Обробка піскоструминним апаратом (при великих обсягах робіт).

в) Обробка органічними й неорганічними рідинами для змивання з наступним очищенням механічним способом. 3 лужних сумішей рекомендується використовувати розчинені у воді гідрооксиди лужних металів, до яких додають прискорювач. Як прискорювач реко­мендується використовувати трипропіленгліколь або його суміш із монофеніловим ефі­ром етиленгліколю. Вміст прискорювача в суміші - від 1% до 10% (за масою).

Для видалення епоксидних і поліуретанових покриттів рекомендується використовувати суміші на основі неорганічних кислот з наступним промиванням 4-відсотковим розчином гідрооксиду натрію NaOH. Для виведення олійних фарб рекомендується використовувати суміші на основі органіч­них розчинників

7. Очищення від бруду та пилу

а) Обдування стисненим повітрям.

б) Піскоструминна обробка.

в) Промивання розчином карбонату натрію Na2CO3.

г) Промивання водою з додаванням ПАР

8. Виведення з поверхні слідів очищувальних сумішей

а) Механічне очищення (виведення з поверхні слідів глини).

б) Промивання водою.

в) Обдування стисненим повітрям

9. Очищення від іржі

Нанесення на поверхню сумішей, які містять неорганічну кислоту (HCl, Na2SO4 ), поверхнево-активні речовини катіонного чи неіоногенного типу (Катаїн А або Катаїн К, Синтаенол ДС-10, ОП-7), трепел. Наступна обробка сумішами, які містять їдкий натр, біохромат калію (K2Cr2O7), трепел.

10. Сушіння поверхні (операція виконується в разі потреби – при значному зволоженні, а також після очищення з наступним промиванням великим об'ємом води)

а) Природне сушіння при температурі 20±5 °С.

б) Обдування теплим повітрям з калориферів

На гладеньких бетонних поверхнях необхідно виконати насічку. Забруднені місця очищують скребачками, щіткою або вирубують. Запилені місця обмітають і промивають водою.

На цегляних стінах, якщо мурування виконане впустошовку, шорсткості поверхні вистачає. Мурування з повним заповненням швів обробляють за допомогою зубила і молотка. Шви у муруванні вирубують зубилом на глибину не меншу 10 мм.

Після насікання поверхню потрібно очистити від пилу щітками або за допомогою стисненого повітря і змочити водою (якщо температура повітря вища +23ºС).

Для кращого зчеплення дерев’яної поверхні з штукатурним шаром її можна оббити дранкою. Дранка – це тонкі дерев’яні рейки (рис. 2.5.2). Спочатку на поверхні набивають простильні ряди, розміщуючи рейки під кутом 45º по відношенню до підлоги. На простильні ряди також під кутом набивають вихідну дранку. Товщина простильного шару повинна бути достатньою для проникнення розчину між вихідною дранкою і оштукатурюваною поверхнею. Це потрібно для надійного їх зчеплення. На улаштування вихідної дранки використовують рівніші рейки, ніж на простильну. Проте краще використовувати не штучну дранку, а набивати готові щити. Стики дранки для уникнення потовщень слід виконати впритул. Відстань між окремими драницями повинна бути: для горизонтальних поверхонь – не більшою 45 мм, для вертикальних – не більшою 55 мм; підбивати дранку рекомендується штукатурними цвяхами довжиною 30-40 мм. Цвяхи забиваються через одне-два перехрещення драниць. Між поверхнею і дранкою утворюється простір, в який запливає розчин і міцно зчіплюється з ним.

На опоряджувальні поверхні штукатурні покриття наносяться шарами.

Перший шар – набризк – призначений для з’єднання штукатурки з основою заповненням порожнин і тріщин оброблюваної поверхні. Набризк виконують розчином рідкої консистенції.

Другий шар – ґрунт – слугує для вирівнювання поверхні густішим розчином та отримання потрібної товщини штукатурки. Ґрунт можна наносити декількома шарами товщиною не більшою 7 мм кожний.

Останній, верхній шар – накривку – наносять рідким розчином на дрібному піску для утворення загладженого та ущільненого опоряджувального шару товщиною біля 2 мм.

Середня сумарна товщина усіх шарів простої штукатурки – до 12 мм, поліпшеної – до 15 мм, високоякісної – до 20 мм.

Наносити штукатурні шари (набризк, ґрунт) при малих обсягах робіт та у важкодоступних місцях дозволяється вручну ковшем або кельмою, а при великих обсягах – механізованим способом – форсункою.

При нанесенні штукатурних шарів потрібно враховувати такі вимоги: вапняно-гіпсові, вапняно-цементні і цементні розчини дозволяється наносити після твердіння попереднього шару. Свіжонанесену штукатурку потрібно захищати від замокання, замерзання, пересушення, ударів і струсу.

Перед оштукатурюванням стиків різнорідних поверхонь їх затягують сіткою. Це стосується стиків дерева з бетоном і дерева з цеглою. Швидкість висихання штукатурного шару на різних матеріалах неоднакова. Наявність сітки на таких стиках дозволяє уникнути тріщин. Найчастіше використовують сітку з отворами від 10х10 до 30х30 мм.

dranka

Рис. 2.5.2. Дранка

Для визначення товщини штукатурного шару стіни провішують. Для цього використовують висок. Горизонтальність стелі перевіряють водяним рівнем.

Знайдену таким чином товщину штукатурного шару закріплюють на поверхні за допомогою марок (при поліпшеній штукатурці) або маяків (при високоякісній штукатурці) (рис.2.5.3).

img3

Рис. 2.5.3. Схема провішування
стін: 1 – цвях; 2 – марка; 3 – маячні смуги; 4 – висок

 

Оставить комментарий

Наверх