Для визначення товщини штукатурного шару стіни провішують. Для цього використовують висок. Горизонтальність стелі перевіряють водяним рівнем.
Знайдену таким чином товщину штукатурного шару закріплюють на поверхні за допомогою марок (при поліпшеній) або маяків (при високоякісній штукатурці) (рис.2).

Після закінчення усіх робіт по підготовленню поверхонь притупають до нанесення штукатурного накиду. При зведенні великих об’єктів будівельними організаціями штукатурний накид наносять механізованим способом за допомогою форсунки. У форсунці струмінь розчину розпилюється на дрібні частинки, які у вигляді факела викидаються з насадки (рис. 3). Розчинонасос за 1 годину може перекачати до 3 м³
штукатурного розчину. При цьому за зміну можна нанести штукатурний розчин одним шаром на площу до 900 м²

Рис. 2. Схема провішування
стін: 1 – цвях; 2 – марка; 3 – маячні смуги; 4 – висок

При невеликих обсягах робіт, наприклад в індивідуальному й сільському будівництві, нанесення штукатурного розчину виконують вручну. Технологічна послідовність виконання операцій при ручному й механізованому нанесенні співпадає, однак самі операції виконують на основі різних прийомів і технічних засобів.

При немеханізованому (ручному) способі нанесення розчин накидають чи намазують. Проте при обох способах перший шар, який називається набризком, накидають. Це пов’язано з тим, що намазувати можна лише досить густі розчини.

Для набризку ж використовують рідкі розчини.
Як правило, штукатурка складається з набризку і ще двох шарів, які наносять окремо – ґрунту і накривки. Кожен шар має певне призначення.
Набризк накидається шаром 3...9 мм на попередньо зволожені стіни.

Наявність пропусків при нанесенні набризку не допускається. Рідкий розчин набризку затікає у порожнини і нерівності поверхні, що забезпечує добре зчеплення всього штукатурного шару з оштукатурюваною поверхнею. Розчин з ящика набирають на сокіл, а потім кельмою невеликими частинами накидають на оштукатурювану поверхню (рис. 4). При цьому роблять різкий рух кистю руки.

Оштукатурюючи стелю, сокіл тримають під місцем накидання розчину. Більш продуктивне накидання розчину ковшем. Нанесений шар набризку не розрівнюють, а тільки видаляють частини розчину, що звисають. Винятком є випадки, коли виконується тонка штукатурка (затирка по бетону). 

 На гладеньких бетонних поверхнях необхідно виконати насічку. Забруднені місця очищують скребачками, щіткою або вирубують. Запилені місця обмітають і промивають водою.

На цегляних стінах, якщо мурування виконане впустошовку, шорсткості поверхні вистачає. Мурування з повним заповненням швів обробляють за допомогою зубила і молотка. Шви у муруванні вирубують зубилом на глибину не меншу 10 мм.

Після насікання поверхню потрібно очистити від пилу щітками або за допомогою стисненого повітря і змочити водою (якщо температура повітря вища +23ºС).

Для кращого зчеплення дерев’яної поверхні з штукатурним шаром її слід оббити дранкою, очеретом або вербовими лозинами. До початку роботи ці матеріали потрібно відсортувати за розмірами і якістю. Дранка – це тонкі дерев’яні рейки. Розрізняють простильну (нижню) і вихідну (верхню) дранки (рис. 3.1). Спочатку на поверхні набивають простильні ряди, розміщуючи рейки під кутом 450 по відношенню до підлоги. На простильні ряди також під кутом набивають вихідну дранку. Товщина простильного шару повинна бути достатньою для проникнення розчину між вихідною дранкою і оштукатурюваною поверхнею. Це потрібно для надійного їх зчеплення. На улаштування вихідної дранки використовують рівніші рейки, ніж на простильну. Проте краще використовувати не штучну дранку, а набивати готові щити. Стики дранки для уникнення потовщень слід виконати впритул. Відстань між окремими драницями повинна бути: для горизонтальних поверхонь – не більшою 45 мм, для вертикальних – не більшою 55 мм; підбивати дранку рекомендується штукатурними цвяхами довжиною 30-40 мм. Цвяхи забиваються через одне-два перехрещення драниць. Між поверхнею і дранкою утворюється простір, в який запливає розчин і міцно зчіплюється з ним.

На опоряджувальні поверхні штукатурні покриття наносяться шарами.
Перший шар – набризк – призначений для з’єднання штукатурки з основою заповненням порожнин і тріщин оброблюваної поверхні. Набризк виконують розчином рідкої консистенції.

Другий шар – ґрунт – слугує для вирівнювання поверхні густішим розчином та отримання потрібної товщини штукатурки. Ґрунт можна наносити декількома шарами товщиною не більшою 7 мм кожний.

Останній, верхній шар – накривку – наносять рідким розчином на дрібному піску для утворення загладженого та ущільненого опоряджувального шару товщиною біля 2 мм.

Середня сумарна товщина усіх шарів простої штукатурки – до 12 мм, поліпшеної – до 15 мм, високоякісної – до 20 мм.

Наносити штукатурні шари (набризк, ґрунт) при малих обсягах робіт та у важкодоступних місцях дозволяється вручну ковшем або кельмою, а при великих обсягах – механізованим способом – форсункою.

При нанесенні штукатурних шарів потрібно враховувати такі вимоги: вапняно-гіпсові, вапняно-цементні і цементні розчини дозволяється наносити після твердіння попереднього шару. Свіжовлаштовану штукатурку потрібно захищати від замокання, замерзання, пересушення, ударів і струсу.

Перед оштукатурюванням стиків різнорідних поверхонь їх затягують сіткою. Це стосується стиків дерева з бетоном і дерева з цеглою. Швидкість висихання штукатурного шару на різних матеріалах неоднакова. Наявність сітки на таких стиках дозволяє уникнути тріщин. Найчастіше використовують сітку з отворами від 10х10 до 30х30 мм.

Якщо потрібно нанести великий шар штукатурки, на поверхню набивають цвяхи і обплітають їх дротом. Цвяхи можна забивати в будь-якому порядку.

Використовують при цьому цвяхи довжиною не меншою подвійної товщини шару штукатурки. Головка забитого цвяха повинна бути дещо нижчою від шару штукатурки, який наносять. Після того як марками чи маяками намічена товщина штукатурного шару, набиті цвяхи обплітають дротом. Замість плетення по цвяхах можна використовувати металеву сітку з отворами середньої величини. Під сітку в ряді випадків підкладають рейки або дранку. Це роблять для одержання зазору між сіткою і поверхнею.

Металеві конструкції, які підлягають оштукатурюванню, спочатку фарбують олійними фарбами, потім обплітають дротом або металевою сіткою і після цього оштукатурюють.

Рис. 1. Набивання дранки на поверхню 

Переробку розчину, приготованого централізовано і доставленого на будівельний майданчик авторозчиновозами або автомобілями самоскидами, забезпечують мобільними штукатурними станціями. Вони призначені для прийому, збудження (після транспортних операцій) і проціджування товарного штукатурного розчину, а також для подачі його до робочих місць за допомогою розчинонасоса.

Штукатурні станції, призначені для приготування розчинів на будівельних майданчиках, оснащені розчинозмішувачами, а станції для приймання готового розчину – приймальним бункером.

Подача розчину до робочих місць здійснюється за допомогою розчинонасосів, що встановлюються на штукатурних станціях.

Основні операції полягають в нанесенні і обробці шарів штукатурки.
Залежно від призначення приміщень і матеріалу основи, на яку наносять штукатурку, застосовують різні види розчинів. Бетонні поверхні штукатурять цементно-піщаними (склад за об’ємом 1:4) або складним цементно-вапняно- піщаним (склад 1:1:8) розчинами; цегляні поверхні – вапняно-піщаними (склад 1:3).

Для штукатурення стель і дерев’яних стін застосовують розчини з добавкою гіпсу.

Для стін приміщень з підвищеною вологістю використовують цементно-піщані розчини.

Як заповнювач в розчинах для звичайних штукатурок застосовують річковий пісок; для спеціальних – крім нього або натомість вводять шлакові, керамзитові і інші легкі піски, а також повсть або пачоси як армуючі добавки; для декоративних – використовують промиті гірські піски, мармурову і гранітну крихту, слюду, піски, цеглині та гравійні, подрібнене скло.

В даний час все більш широке застосування знаходять готові сухі гіпсові штукатурні суміші (гіпс, пісок і полімерні добавки), які розчиняють водою, безпосередньо при нанесенні.

Технологія виконання штукатурних робіт, включає підготовлення поверхні, нанесення штукатурних шарів, штукатурення елементів віконних та дверних прорізів і штукатурення архітектурних деталей.

Структура технологічних операцій штукатурення внутрішніх поверхонь і послідовність їх виконання наведені в табл. 12.

Таблиця 12. Структура технологічних операцій штукатурення внутрішніх поверхонь і послідовність їх виконання

При підготовленні цегляних, бетонних, кам’яних та інших конструкцій перед оштукатурюванням основу потрібно очищати від залишків розчину, напливів, масляних плям, закоптілостей. Гладенькі поверхні належить насікти троянкою, зубилом, утворюючи на них похилі борозни глибиною 3-5 мм на відстані 50-80 мм одна від одної. Насікати поверхні дозволяється тільки в захисних окулярах, користуючись справним інструментом.

Підготовлення поверхонь необхідно виконувати для хорошого зчеплення з нею штукатурного шару. Якщо підготовка виконана незадовільно, то штукатурка передчасно руйнується: ділянки штукатурки відокремлюються у місцях незадовільного зчеплення.
Підготовлення до оштукатурювання полягає в тому, щоб надати поверхні шорсткості і видалити з неї бруд, жирові плями, пил, висоли і, при потребі, вирівняти її. Використовують для цього щітки, скребачки, бучарду, зубило і молоток. 

 Технологія виконання штукатурних робіт полягає в послідовному виконанні таких операцій: підготування поверхні (зрубування напливів розчину, очищення); змочування поверхні; механізоване нанесення шарів набризку та ґрунту з розрівнюванням останнього; механізоване нанесення накривального шару; затирання його, нанесення штукатурки на лутки й одвірки; розрізання рустів (швів між панелями перекриттів на стелі).

Штукатурка, як монолітне покриття будівельних конструкцій, призначається для створення рівних, гладеньких або спеціально оброблених рельєфних поверхонь, захищення конструкцій від атмосферних опадів, протипожежного захисту, поліпшення теплотехнічних, звукоізоляційних та інших властивостей (створення відповідної повітронепроникності стін і захищення конструкцій від впливу агресивних середовищ в той час, коли інші способи недоцільні), створення необхідних санітарно-гігієнічних і естетичних умов в інтер’єрах будівель і споруд та в зовнішньому опорядженні поверхонь.

Штукатурка наноситься на кам’яні, дерев’яні, бетонні, саманні, глинобитні та інші поверхні.

Виходячи з призначення і, в залежності від властивостей складових розчинів та виду обробки поверхні, штукатурні покриття наносяться:

• звичайні – для опорядження внутрішніх поверхонь стін житлових і громадських будівель, приміщення яких експлуатуються в нормальних температурно-вологісних умовах. Виконуються цементними, вапняними, глиняними, вапняно-гіпсовими та іншими розчинами. Поверхні, що поштукатурені звичайними розчинами, фарбуються водяними або неводяними малярними сумішами, обклеюються шпалерами;
• декоративні – для опорядження фасадів, а також поверхонь (внутрішніх) будівель громадського призначення (холи, вестибюлі і т.ін.). Виконуються кольоровими розчинами до складу яких входить кам’яний дрібняк, скло, слюда або інші декоративні заповнювачі. Поштукатурені поверхні можуть бути гладенькими, мати характерну структуру або імітувати декоративний природний камінь;
• спеціальні – для виконання захисних функцій: гідроізоляції (водонепроникні, водовідштовхувальні), теплоізоляції, акустики, хімічної стійкості, рентгенозахисту, торкрет-штукатурки.

Звичайні штукатурки залежно від товщини штукатурного шару, способу його нанесення та якості опорядження поділяються на такі три категорії якості: проста, поліпшена і високоякісна.

Просту штукатурку “під сокіл” рекомендується застосовувати в тимчасових, підвальних, складських та інших нежитлових будівлях, а також в підсобних приміщеннях громадських і промислових будівель. Вона складається з двох шарів розчину – набризку і ґрунту, що мають загальну товщину 12 мм. Поверхню шарів розрівнюють за допомогою сокола без подальшого оброблення іншими інструментами.

Поліпшену штукатурку “під правило” рекомендується застосовувати в житлових, деяких лікарняних, шкільних та інших громадських будівлях масового будівництва. Вона складається з трьох шарів – набризку, ґрунту і накривки, що мають загальну товщину 15 мм.

Високоякісну “маячну” штукатурку застосовують для опорядження театрів, палаців культури, залізничних станцій, міських готелів, музеїв, унікальних споруд, деяких багатоповерхових житлових будівель, що зводяться за індивідуальними проектами та інших капітальних будівель І класу. Цей вид штукатурки – багатошаровий: набризк, два шари ґрунту і накривка, що має загальну товщину 20 мм. Поверхня ґрунту розрівнюється по маяках, поверхня накривального шару затирається терткою.

При влаштуванні звичайної штукатурки і нанесенні штукатурного розчину форсункою пневморозпилюванням дозволяється наносити одношарове штукатурне покриття товщиною до 10 мм, але тільки за умови, що виконана попередня підготовка і вирівнювання нерівностей на поверхні стін штукатурним розчином.

Нанесений штукатурний розчин розрівнюється і загладжується правилами і напівтертками.

Штукатурний розчин накидають кількома шарами, причому кожний новий шар слід наносити після того, як почне тужавіти попередній. Як правило, штукатурне покриття складається з трьох шарів: набризк, ґрунт, накривка. Влаштовують також одношарове штукатурне покриття, яке наноситься за один прийом на проектну товщину (15...20 мм).

Лицьовий шар штукатурки обробляють у пластичному, напівпластичному або твердому стані.

Штукатурний процес складається з підготовчих і основних операцій.

Підготовчі операції включають в свій склад: установку риштувань і подмостей, приведення в робочу готовність агрегатів для виготовлення, підготовки і подачі розчинів до робочих місць; підготовку основи – виявлення ділянок поверхонь, що мають відхилення по вертикалі і горизонталі, усунення виявлених недоліків і надання поверхні необхідної фактури для зчеплення з штукатуркою.

При обштукатурюванні дерев’яних поверхонь їх оббивають матами з дранки.

Штукатурні розчини, як правило, готують централізовано на розчиннобетонних заводах і вузлах, а в окремих випадках – на приоб’єктних розчинозмішувальних установках. 

 Мінеральна шпаклівка для штукатурки СТ 29 використовується для ремонту пошкоджених цементно-вапняних штукатурок, заповнення заглиблень, подряпин та тріщин на стінах та стелі, а також для вирівнювання цих поверхонь. Може використовуватись також для нанесення нової штукатурки. Має світло-сірий колір.

Призначеня:

 Для використання усередині та зовні будівель.

 Не слід використовувати для ремонту основи під підлогу.

Шпаклівка є екологічно чистою.

Штукатурка декоративна біла СТ 35 – мінеральний розчин для виконання тонкошарової декоративної штукатурки. Містить зерна товщиною близько 3,5 мм.
Утворює “короїдну” фактуру при затиранні терткою.

Призначеня:

 Для використання як традиційної штукатурки або на розчин СТ 85 при утепленні будівель за системою VWS. Поверхня, що оброблена такою штукатуркою, може бути пофарбованою мінеральними фарбами.

 Для використання усередині та зовні будівель.

Штукатурка має білий колір. Паропроникна, стійка до кліматичних перепадів і пошкоджень, гідрофобна, екологічно чиста.

Штукатурка декоративна кольорова СТ 35 – мінеральний розчин для виконання тонкошарової декоративної штукатурки. Містить зерна товщиною близько 3,5 мм.
Утворює "короїдну" фактуру при затиранні терткою.

Призначеня:

Для використання як традиційної штукатурки або на розчині СТ 85 при утепленні будівель за системою VWS, для використання усередині та зовні будівель. 

Виготовляється чотирьох кольорів. Паропроникна, стійка до кліматичних перепадів і пошкоджень, гідрофобна, екологічно чиста.

Штукатурка структурна біла СТ 36 – мінеральний розчин для виконання тонкошарової декоративної штукатурки. Містить зерна товщиною близько 2 мм. Наноситься валиком або іншим інструментом. Може наноситись розпилювачем.

Призначеня:

 Для використання усередині та зовні будівель.

Виготовляється чотирьох кольорів. Може бути пофарбованою мінеральними фарбами. Паропроникна, стійка до кліматичних перепадів і пошкоджень, гідрофобна, екологічно чиста.

Штукатурка сіра СТ 37 – ґрунтовочна цементно-вапняна штукатурка під тонкошарові декоративні штукатурки.

Призначеня:

 Для вирівнювання стін, заповнення порожнин, гладенького затирання, використання усередині та зовні будівель.

Штукатурка є екологічно чистою.

Штукатурка декоративна СТ 39 – мінеральний розчин для виконання тонкошарової декоративної штукатурки для стін і стелі. Не містить крупних зерен.
Штукатурка надає необмежені можливості для одержання різноманітних фактур в залежності від використовуваного інструменту (валик, щітка, кельма тощо), приховує дрібні тріщини на основі, може бути пофарбованою.

Призначеня:

Тільки для внутрішніх приміщень.

Паропрониклива, стійка до стирання, екологічно чиста.

Штукатурка смоляна декоративна біла СТ 68 – суміш для виконання тонкошарових кольорових (декоративних) штукатурок. Містить зерна товщиною близько 2,5 мм. Отримує "короїдну" фактуру при затиранні терткою.

Призначеня:

 Для використання на традиційні штукатурки або на розчин Ceresit СТ 85 при утепленні будівель методом "легкий-мокрий", для використання усередині та зовні будівель.

Штукатурка є екологічно чистою.

Штукатурка смоляна декоративна кольорова СТ 68 – суміш для виконання тонкошарових кольорових (декоративних) штукатурок. Містить зерна товщиною близько 2,5 мм. Утворює "короїдну" фактуру при затиранні терткою.

Призначеня:

 Для використання як традиційної штукатурки або на розчині Ceresit СТ 85 при утепленні будівель методом "легкий-мокрий", усередині та зовні будівель.

Виготовляється тридцяти шести кольорів. Штукатурка є екологічно чистою.

Штукатурка смоляна структурна біла СТ 69 – суміш для виконання тонкошарових кольорових (декоративних) штукатурок. Містить зерна товщиною близько 0,8 мм.

Призначеня:

 Для оброблення різними інструментами або нанесення розпилювачем. Її також можна затирати терткою "гострим" способом.

 Використовується як традиційна штукатурка або на розчині Ceresit СТ 85 при утепленні будівель методом "легкий-мокрий", усередині та зовні будівель.

Штукатурка є екологічно чистою.

При опорядженні фасадів декоративними штукатурками перед їх нанесенням міцні бетонні або полімерцементні основи потрібно зволожувати, а цегляні та цементно-піщані – просочити ґрунтовками на основі синтетичних смол і модифікувальних домішок.

Поверхні конструкцій, що підлягають обштукатурюванню, мають бути підготовленими для цього покриття.

Ґрунтовки наносять на суху основу щіткою або валиком. Тривалість висихання ґрунтовки залежить від температури й вологості навколишнього повітря і становить 3-6 годин. Для надання поверхні однотонної структури слід застосовувати фарбні ґрунтовки.

Сухі штукатурні суміші змішують з водою безпосередньо перед нанесенням розчину. Для перемішування застосовують електродриль з насадкою. Суміш перемішують до одержання однорідної пастоподібної маси.

На зволожені або проґрунтовані поверхні штукатурні розчинові суміші потрібно наносити шпателем або терткою із нержавіючої сталі. Наносяться вони на основу суцільним шаром товщиною 1,5-5 мм в залежності від марки.

У разі перерви в роботі потрібно вздовж смуги, де планується закінчення роботи, приклеїти липку стрічку, нанести на неї штукатурку і надати їй бажаної структури, потім стрічку видалити разом із залишками свіжої штукатурки. По можливості, слід уникати горизонтальних швів.

Після нанесення штукатурної розчинової суміші, в момент початкового тужавлення (5-30 хв.) потрібно сформувати фактуру штукатурного покриття. У цей час розчинова суміш не прилипає і не тягнеться за інструментом (шпателем, щіткою, терткою, валиком тощо).

Виконуючи фасадні опоряджувальні роботи, слід уникати укладання штукатурної розчинової суміші під час дощу та на дуже нагріті поверхні.

Свіже фасадне покриття на основі штукатурного розчину, що приготовлений із сухих сумішей, потрібно протягом 3 діб захищати від опадів, а також від надмірного висихання. 

Цементні сухі штукатурні суміші всіх груп повинні:

 при виконанні зовнішніх робіт забезпечувати високу стійкість покриттів до впливу вологи і різних кліматичних факторів, у тому числі негативних і підвищених температур;

 при виконанні зовнішніх робіт мати коефіцієнт водопоглинання не більший 0,2 кг/м²·год (група Ш3);

 легко наноситись і вирівнюватись.

Основні фізико-механічні характеристики цементних сумішей усіх груп наведені в табл. 2.3.4.
Сухі гіпсові суміші (група Ш2) призначені для опорядження внутрішніх поверхонь приміщень. До їх складу входять гіпс, вапно, наповнювачі, полімерні модифікувальні компоненти, сповільнювачі тужавлення та інші домішки.

Сухі гіпсові суміші повинні:

 не руйнуватися при періодичному короткочасному зволоженні;

 забезпечувати можливість регулювання процесу тужавлення в широкому часовому діапазоні (1-2 год.).

Таблиця 2.3.4. Основні фізико-механічні характеристики цементних сумішей

Сухі штукатурні суміші "Церезіт" за своїм складом і призначенням виготовляється різних марок.

Штукатурна гладь СТ 27 використовується для покриття тонким шаром звичайних штукатурок на стелі і стінах усередині споруд з метою отримання ідеально рівної і гладенької поверхні. Прошліфована наждачним папером надає стінам сніжно-білу, матову, гладеньку поверхню. Може бути пофарбованою будь–якими фарбами для мінеральних основ. Розбавлена великою кількістю води може використовуватись як структурна фарба. Не містить гіпсу. Може використовуватись для приклеювання до стін різноманітного роду плит та будівельних елементів, що виготовлені із гігроскопічних та пористих матеріалів (гіпсові та декоративні плити із стіропору). Її не слід застосовувати в місцях, які зазнають постійного зволоження, а також для підлоги. Штукатурка є екологічно чистою.

Суміш СТ 28 використовується для мурувальних і штукатурних робіт. Полегшує роботу і усуває необхідність складування цементу, вапна та піску. Розчин особливо придатний для виконання невеликих ремонтів. Відрізняється поліпшеною адгезією з основою і високою міцністю. Призначається для використання усередині та зовні будівель. Суміш є екологічно чистою.

Полімерні порошки суттєво відрізняються від гідравлічних в’яжучих мінерального походження. Модифікація порошками дозволила створити нові удосконалені технології використання сухих композицій для тонкошарової технології улаштування декоративних штукатурних покриттів, гідроізоляції тощо, при яких товщина шару розчинової суміші досягає 0,5-6 мм.

Під час приготування розчинової суміші (перемішуванні) полімерні частки порошку диспергуються самостійно без коагуляції з частками гідравлічного мінерального в’яжучого. При цьому досягається хороша рухливість окремих компонентів розчинових сумішей, яка, в свою чергу, визначає технологічність розчинової суміші, що в кінцевому результаті призводить до отримання розчинів з унікальними властивостями. Уведення полімерного порошку і збільшення співвідношення полімер-цемент призводить до якісної зміни структури полімермінеральної композиції і суттєво впливає на властивості розчину.

Порошкоподібний полімер редиспергується і заповнює при твердінні розчину не тільки порожнини та мікропорожнини, які являються слабкими місцями мінерального в’яжучого, але й утворює на частках гідратованого в’яжучого еластичні мембрани.

При відсутності полімеру в цементно-піщаному розчині помітні пори. Коли співвідношення цемент-полімер перевищує 0,2, полімер починає заповнювати не тільки дефектні місця, але й створює в цій системі безперервну структуру. При цьому частки полімерної дисперсії, які утворилися при редиспергуванні порошку у водній фазі, розподілені статистично серед часток цементу розчинової суміші.

Утворення водно-цементного гелю супроводжується з’єднанням часток дисперсії і утворенням плівки, міцність на розрив якої більша 0,5 МПа, тобто значно перевищує міцність на розрив затверділого розчину.

Склад полімерних декоративних штукатурок наведений в табл. 2.3.1.

Таблиця 2.3.1. Склад полімерних декоративних штукатурок

Процентне співвідношення цементу і гашеного вапна змінюється у відповідності до висунутих вимог: більший вміст цементу підвищує міцність на стиснення, ударну міцність і водозахисні властивості, але разом з цим має найбільшу схильність до утворення тріщин внаслідок стиснення.

Карбонатні наповнювачі, такі як мармурова крихта або вапняк, у декоративних штукатурках можуть бути використані додатково або замість кварцових пісків. На пористих або дуже водопоглинальних поверхнях необхідно застосовувати ґрунтовки (праймери) у вигляді розчинних у воді полімерів.

Основні фізико-механічні характеристики декоративних штукатурок наведено в табл. 2.3.2.

Таблиця 2.3.2. Основні фізико-механічні характеристики декоративних штукатурок

Таблиця 2.3.3. Класифікація сухих сумішей для штукатурних робіт

Сучасне будівництво неможливо уявити без застосування полімермінеральних сухих сумішей, як матеріалів повної заводської готовності.

Сухі суміші у порівнянні з традиційними розчинами та бетонами характеризуються рядом позитивних факторів (відмінностей):

 мінімумом завершальних технологічних операцій для приведення сухих сумішей в робочий стан (змішування з водою);

 зменшенням втрати розчинів на 5-7% за рахунок порційного дозування;

 економії цементу на 10-15% внаслідок використання пластифікувальних і повітрозатягувальних домішок;

стабільністю технологічних, фізико-механічних та експлуатаційних параметрів внаслідок точного дозування компонентів і їх ефективного змішування;

 підвищенням продуктивності праці в 1,5-3 рази шляхом покращення пластичних властивостей розчинових сумішей та механізованого виконання робіт;

 зниженням транспортних витрат на 10-15% та покращенням якості робіт при одночасному зниженні трудомісткості технологічних процесів.

Рис. 2.3.1. Сухі будівельні суміші

На відміну від традиційних матеріалів, готових до застосування, використання сухих будівельних сумішей дає можливість наносити покриття як товстими шарами (за традиційною технологією), так і тонкими шарами (товщина шару 0,5-0,6 мм). При цьому необхідно відмітити, що найбільший ефект від застосування сухих полімермінеральних сумішей досягається при виконанні робіт нанесенням покриттів тонкими шарами. Технологічний процес виготовлення сухих будівельних штукатурних сумішей дозволяє виготовляти суміші з оптимальним гранулометричним складом заповнювачів – наповнювачів з точним дозуванням складових суміші. Внаслідок цього забезпечується вища якість сухих сумішей та розчинів на їх основі. Разом з цим, з’являється можливість виготовлення сумішей з унікальними властивостями: високоміцні і швидкотвердіючі розчини, високозносостійкі покриття, ізоляційні матеріали тощо.

Сухі суміші є мобільними матеріалами, в яких на відміну від традиційних матеріалів, що готові до застосування, відсутні технологічні обмеження за відстанню транспортування. Сухі суміші, які доставляються на будівельний майданчик за умови додержання правил транспортування та зберігання, можуть знаходитися протягом тривалого часу (до 6 місяців), не змінюючи своїх властивостей і використовуватися невеликими порціями за потреби. Транспортування та зберігання сухих сумішей можна виконувати як при високих, так і при низьких температурах. Висока мобільність сухих сумішей дозволяє оптимізувати технологію виконання штукатурних робіт, порційно витрачаючи суміш за необхідністю, та виконувати роботи в умовах великої віддаленості від промислової бази.

Завдяки зазначеним перевагам та унікальним технологічним якостям полімерні сухі суміші застосовуються при виконанні різних видів будівельних робіт.

Найбільший об’єм застосування припадає на такі види робіт:

 нанесення захисних декоративних покриттів;

 штукатурні, облицювальні роботи;

 улаштування підлоги;

 ізоляційні, мурувальні, монтажні, малярні та інші роботи.

Проблема створення сухих сумішей для ремонту залізобетонних конструкцій обумовила постановку і вирішення таких задач:

 розроблення нових високоефективних полімермінеральних матеріалів різноманітного призначення та технологій їх виготовлення;

 створення ресурсо- та енергозберігальних технологій та технічних рішень виконання будівельних і ремонтних робіт з використанням сухих сумішей, улаштування захисних і декоративних покриттів;

 розроблення нормативно-технічної документації та застосування розроблених полімермінеральних матеріалів в будівництві.

Компоненти, які використовуються для виготовлення сухих сумішей, дуже різноманітні за номенклатурою і властивостями. Кожний компонент надає наперед визначені якості готовим сухим сумішам і розчинам, які виготовлені на їх основі.

Особливе значення відіграють полімерні порошкоподібні компоненти – органічні в’яжучі, які надають будівельним штукатурним розчинам принципово нові властивості і надають можливість застосовувати цементні або гіпсові розчинові суміші в тонких шарах.

Мінеральні в’яжучі при гідратації забезпечують високу міцність при стискуванні, але не можуть працювати на розтягування при згинанні.

Полімерні в’яжучі при диспергації утворюють в порах цементного каменю еластичні плівки, тому модифіковані ними будівельні розчини протистоять великим деформаційним навантаженням і мають значний опір до стирання, що є надзвичайно важливим при ремонті залізобетонних конструкцій.

Розчини на основі мінеральних в’яжучих мають необхідну адгезійну міцність до матеріалів, які мають близьку до них хімічну будову та структуру, наприклад, до бетону та цегли, але погане зчеплення із складними основами, які не вбирають вологу – глазурована кераміка, пластик, метал, пінополістирол тощо. Полімери в будівельних розчинах виявляють високі клеючі властивості до основи. Мінеральні композити є гідрофільними матеріалами, що призводять до зниження їх морозостійкості та довговічності. Модифікація в’яжучими забезпечує розчинам регламентоване водопоглинання та паропроникність, а також зменшує ризик утворення висолів.

Твердіння цементу та гіпсу відбувається в результаті їх гідратації, але при тонкошаровому нанесенні розчинових сумішей вода швидко вбирається пористою основою або випаровується.

Метилцелюлоза як пластифікувальна добавка утримує воду силами міжмолекулярної взаємодії (Ван-дер-Вальса), які приблизно відповідають теплу випаровування та енергії капілярної дифузії води. Метилцелюлоза забезпечує рівномірність та більшу теплоту гідратації мінеральних в’яжучих.

Будівельні штукатурні розчини на основі сухих сумішей представляють собою гетерогенні колоїдні системи, де суцільною фазою є водні розчини. З витратою води в розчинових сумішах різко зростає внутрішнє тертя та опір зсуву, що призводить до значних труднощів при роботі з розчиновими сумішами при їх нанесенні тонкими шарами.

Добавки метилцелюлози дозволяють водній системі виконувати роль ковзного змащування, при цьому суттєво покращується реологія розчинової суміші, тривалість її коригування, відкритого часу та легкоукладальність. Витрата метилцелюлози залежить від запланованої товщини шару нанесення розчинової суміші. При нанесенні розчинової суміші товстим шаром небезпечним є передозування, тому що при цьому покриття твердіє нормально, а усередині нанесеного шару залишається незатверділа розчинова суміш.

При недостатній кількості метилцелюлози створюються умови для утворення тріщин. 

За допомогою спеціальних добавок стає можливим надавати розчиновим сумішам і інші властивості, такі як пористість, тиксотропність, розріджувальний ефект тощо.

 Будівельним розчином називають матеріал, що одержаний в результаті затвердіння правильно підібраної суміші в’яжучої речовини (цементу, вапна), дрібного заповнювача (піску) і води, а в необхідних випадках і спеціальних добавок.

Суміш до затвердіння називають розчиновою сумішшю.

Таблиця 2.2.1. Склад кольорових вапняно-піщаних штукатурних сумішей, % за масою

 Таблиця 2.2.2. Склад кольорових вапняно-цементних сумішей, % за масою

Гідравлічні в’яжучі – речовини, які твердіють і зберігають міцність як на повітрі, так і у воді.

До цієї групи належать: гідравлічне вапно, портландцемент та його різновиди.

Будівельне гідравлічне вапно – продукт помірного обпалювання вапнякових порід із вмістом глини 8-20%. Гідравлічне вапно, що змочене водою, повністю гаситься, утворюючи пластичне тісто. На відміну від повітряного, гідравлічне вапно швидше твердіє, набуваючи з часом водостійкість. Використовують його для одержання низькомарочних розчинів та бетонів. Недоліками гідравлічного вапна є низька міцність і морозостійкість.

Цементи – найпоширеніший гідравлічний в’яжучий матеріал. Наша промисловість випускає більше 30 видів цементу. Найбільший обсяг випуску (близько 66%) припадає на портландцемент.

Сировинна суміш для одержання цементу складається із 75% вапняку і 25% глини. В результаті обпалювання її у печі одержують портландцементний клінкер. Його перемелюють у кульових млинах, додаючи 3-5% гіпсового каменю, і одержують цемент.

 Промисловість на основі портландцементного клінкеру випускає багато різновидів портландцементу, які задовольняють різноманітні вимоги сучасного будівництва:

 швидкотвердіючий портландцемент (ІІІ ТЦ), який відрізняється швидким зростанням міцності у перші дні твердіння;

 пластифікований портландцемент (розчини та бетони, які одержують на такому цементі, мають високу пластичність, міцність і морозостійкість);

 гідрофобний портландцемент (бетонні і розчинові суміші на цьому цементі відрізняються підвищеною морозостійкістю і водонепроникністю);

 сульфатостійкий портландцемент;

 білий і кольорові портландцементи (застосовують для опоряджувальних робіт);

 шлакопортландцемент (має високу корозійну стійкість);

 пуццолановий портландцемент (застосовують для гідротехнічного будівництва, оскільки він має високу водостійкість).

Промисловість випускає також спеціальні види цементів: глиноземний, розширювальний і безусадочний, кислототривкий.