{simplepopup name=”s”}Питання для самоперевірки{/simplepopup}

1. Які технологічні процеси і операції називають штукатурними роботами?

{simplepopup link=”s0”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s0”}

 Штукатурні роботи належать до одного з основних видів опоряджувальних робіт. Це технологічний процес покриття конструкцій або їх елементів шаром різноманітних за складом будівельних розчинів (мокра штукатурка) або гіпсокартонними листами (суха штукатурка).

{/simplepopup} 

2. Що таке штукатурка?

{simplepopup link=”s1”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s1”} 

Штукатурка – це затверділі шари будівельного розчину, який наноситься на стіни, перегородки й стелі будинків в рідкому або пластичному стані одним, двома або трьома прийомами для поліпшення тепло- та звукоізоляційних властивостей конструкцій, захисту зовнішніх стін від руйнівної дії атмосферних опадів, а дерев’яних стін – від займання.

{/simplepopup} 

3. Проведіть класифікацію штукатурки в залежності від області застосування.

{simplepopup link=”s2”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s2”} 

В залежності від області застосування штукатурки її класифікують:

 за призначенням – звичайна, декоративна та спеціальна (термо-, звуко- та гідроізоляційна, захисна (від різних шкідливих впливів), армована і тощо;

 за видами в’яжучого – цементна, цементно-вапняна, вапняна, вапняно-глиняна;

 за складністю та якістю виконання – проста, покращена, високоякісна;

 за технологією нанесення розчину – мокра (монолітна), що наноситься у вигляді розчину механізованим способом або вручну, і суха з гіпсокартону. Виконання монолітної штукатурки полягає у пошаровому нанесенні, розрівнюванні і загладжуванні розчину на поверхні будівельних конструкцій.

{/simplepopup} 

4. Охарактеризуйте вапно як будівельний матеріал.

{simplepopup link=”s3”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s3”} 

Вапно – один із найдавніших в’яжучих матеріалів. Сировиною для його одержання слугують гірські породи: вапняк, доломіт, крейда. Одержують вапно обпалюванням цих порід у спеціальних печах. Шматки обпаленого вапна – грудкове вапно – гасять водою. Велика кількість теплоти, що виділяється при цьому, різко підвищує температуру вапна і води, яка може навіть закипіти (тому негашене вапно називають киплячим).

{/simplepopup} 

5. Як класифікують вапняні розчини в залежності від масової частки води?

{simplepopup link=”s4”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s4”} 

Залежно від маси води, яку взяли для гасіння вапна, можна одержати: 

 гідратне вапно (пушонку), якщо води беруть 50...75% від маси вапна, тобто стільки, скільки необхідно для перебігу реакції гідратації (процесу гасіння);

 вапняне тісто, якщо води беруть у 3-4 рази більше, ніж вапна; 

 вапняне молоко, якщо води беруть у 10 разів більше, ніж вапна.

{/simplepopup} 

6. Які речовини називають гідравлічними в’яжучими?

{simplepopup link=”s5”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s5”} 

Гідравлічні в’яжучі – речовини, які твердіють і зберігають міцність як на повітрі, так і у воді.

{/simplepopup} 

7. Що називають будівельним розчином?

{simplepopup link=”s6”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s6”} 

Будівельним розчином називають матеріал, що одержаний в результаті затвердіння правильно підібраної суміші в’яжучої речовини (цементу, вапна), дрібного заповнювача (піску) і води, а в необхідних випадках і спеціальних добавок. Суміш до затвердіння називають розчиновою сумішшю.

{/simplepopup} 

8. Яке призначення високоякісної "маячної" штукатурки?

{simplepopup link=”s7”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s7”} 

Високоякісну “маячну” штукатурку застосовують для опорядження театрів, палаців культури, залізничних станцій, міських готелів, музеїв, унікальних споруд, деяких багатоповерхових житлових будівель, що зводяться за індивідуальними проектами та інших капітальних будівель І класу. Цей вид штукатурки – багатошаровий: набризк, два шари ґрунту і накривка, що має загальну товщину 20 мм. Поверхня ґрунту розрівнюється по маяках, поверхня накривального шару затирається терткою.

{/simplepopup} 

9. Як виконують прямолінійні та криволінійні гурти?

{simplepopup link=”s8”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s8”}

Прямолінійні гурти виконують, пересуваючи шаблон по прямих направляючих рейках (правилах), що закріплені нерухомо маякотримачами на стіні і стелі на відстані, що відповідає розмірам шаблону. 

Криволінійні гурти (круглі, напівциркульні) витягують за допомогою шаблонів, що приєднані до рейок, які називаються воробами і обертаються на штирях, що закріплені в центрі кривих. 

{/simplepopup} 

10. Які існують особливості виконання штукатурних робіт в зимовий час?

{simplepopup link=”s9”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s9”} 

До штукатурних робіт в приміщеннях можна приступати при температурі повітря не нижче +10°С і при відносній вологості не вище 70%. Як правило, температурний режим в приміщенні підтримують діючими системами постійного опалювання, тому віконні отвори склять або тимчасово закладають.

При недіючому опаленні обігрів приміщень і сушку штукатурки здійснюють різними повітронагрівними (електрокалорифери, тепловентиляційні системи) приладами.

{/simplepopup} 

11. На які групи можна поділити комплекс машин і обладнання для виконання штукатурних робіт?

{simplepopup link=”s10”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s10”}

Увесь комплекс машин та обладнання, що застосовується для виконання штукатурних робіт, за технологічним призначенням можна поділити на такі групи:

 для підготування матеріалів;

 для приготування, транспортування й нанесення розчину;

 для затирання накривки.

{/simplepopup}

{simplepopup name=”s”}Питання для самоперевірки{/simplepopup}

1. Які існують категорії якості малярного опорядження?

{simplepopup link=”s0”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s0”}

 Відповідно до діючих норм, встановлено три якісні категорії малярного опорядження: просте, здійснюване в складських, підсобних, тимчасових і інших другорядних будовах; покращене в житлових, виробничих і громадських будівлях масового будівництва; високоякісне – будівлях театрів, палаців культури, вокзалів, великих адміністративних будівлях.

{/simplepopup}

2. Які операції включають до складу малярних робіт?

{simplepopup link=”s1”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s1”}

 До складу малярних робіт входять три основні групи виробничих операцій: підготовка поверхні під фарбування, фарбування підготовленої поверхні, обробка пофарбованих поверхонь.

{/simplepopup}

 3.Які роботи називають малярними?

{simplepopup link=”s2”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s2”}

 Малярні роботи – це складний технологічний процес, який передбачає виконання багатьох операцій із використанням різних фарбувальних сумішей, матеріалів, механізмів, інструментів і пристроїв.

{/simplepopup}

 4. Назвіть групи матеріалів для малярного опорядження?

{simplepopup link=”s3”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s3”}

 Матеріали для малярного опорядження ділять на наступні групи: в’яжучі, пігменти, наповнювачі, а також готові малярні склади і допоміжні матеріали.

В’яжучі забезпечують зчеплення всіх складових фарб, утворення тонкої кольорової плівки, що міцно лягає на поверхню, яка фарбується.

{/simplepopup}

5. Що являють собою малярні склади?

{simplepopup link=”s4”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s4”}

Малярні склади – суміш в’яжучих, пігментів і наповнювачів певної консистенції. Залежно від призначення в покритті розрізняють наступні види малярних складів:

 ґрунтовки, що містять в’яжучі або деякі спеціальні розчини з додаванням пігменту і покриття, що забезпечують зчеплення з поверхнею;

 шпатлівки, вирівнюючі поверхню, що підлягає фарбуванню;

 фарбувальні склади, що додають поверхням декоративні, захисні і технічні властивості.

{/simplepopup}

6. Що таке фарбування?

{simplepopup link=”s5”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s5”}

 Фарбування – це процес нанесення фінішних малярних шарів, що створюють плівку, відповідну експлуатаційному призначенню поверхні і естетичним вимогам до розряду приміщень або споруд.

{/simplepopup}

7. Які існують основні способи опорядження пофарбованих поверхонь?

{simplepopup link=”s6”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s6”}

 Опорядження пофарбованих поверхонь здійснюють для підвищення їх декоративних властивостей. Використовують чотири основні способи: фактурна обробка шарів фарбування; створення фактури в процесі фарбування, фактурна підготовка під фарбування; текстуроване опорядження забарвлених поверхонь.

{/simplepopup}

8. Опишіть процес торцювання.

{simplepopup link=”s7”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s7”}

 Торцювання – обробка щіткою-торцьовкою виконують для надання поверхням рівномірної або плямистої зернистості. Першу отримують щетинною щіткою, другу – щіткою з кінського волоса. Торцювання застосовують при використанні клейової і масляної фарби.

 {/simplepopup}

 9. Ящо називають шпалерними роботами?

{simplepopup link=”s8”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s8”}

Під шпалерними роботами розуміють покриття стін з різних матеріалів, а також інших конструкцій, різновидами шпалерних матеріалів, що виготовлені спеціально з цією метою.

{/simplepopup}

10. Які існують групи опоряджувальних рулонних матеріалів?

{simplepopup link=”s9”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s9”}

Опоряджувальні рулонні матеріали (паперові шпалери і синтетичні плівки) поділяють на такі групи:

 паперові шпалери прості і середньої щільності;

 щільні шпалери і шпалери, що стійкі до вологи;

 полівінілхлоридні плівки на паперовій і тканевій основі;

 лінкруст.

{/simplepopup}

11. Що таке ворсове покриття стін?

{simplepopup link=”s10”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s10”}

Ворсове покриття стін – це або друкарські паперові, або вінілові шпалери, що частково оформлені ворсом із вовняних, шовкових або із синтетичних волокон.

{/simplepopup}

12. Опишіть процес наклеювання декоративної самоклеючої плівки?

{simplepopup link=”s11”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s11”}

Декоративну самоклеючу плівку, наклеюють вручну зверху вниз, вивіряючи вертикальність першого полотнища виском. Після зняття захисного паперового шару на 800...1000 мм полотнище закріплюють, приклеюючи вверху з вивірянням його положення. Потім видаляють захисний папір, що залишився, і, натискуючи, плавним рухом щітки приклеюють полотнище до основи.

{/simplepopup}

{simplepopup name=”s”}Питання для самоперевірки{/simplepopup}

1. Що називається облицювальними роботами?

{simplepopup link=”s0”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s0”}

Облицювальні роботи – це технологічний процес опорядження (покриття) поверхонь горизонтальних і вертикальних конструкцій будівель і споруд методом зміцнення на клеях (мастиках) і розчинах оздоблювальних плиток та інших плиткових і листових матеріалів.

{/simplepopup}

 2. Наведіть класифікацію облицювання за характером розташування швів.

{simplepopup link=”s1”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s1”}

За характером розташування швів облицювання може бути:

 шов у шов;

 з перев’язкою швів;

 діагональним.

{/simplepopup}

 3. Які матеріали називають плитковими?

{simplepopup link=”s2”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s2”}

Плиткові матеріали – це дрібноштучні керамічні плитки, плитки з природного каменя, бетону, полімерів.

{/simplepopup}

 4. Охарактеризуйте діорит, сієніт, лабрадорит і габро.

{simplepopup link=”s3”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s3”}

Діорит – безкварцовий різновид граніту зеленувато-сірого кольору з дрібними білими і чорними плямами. Твердість – близько 6, марка – 2300. Добре піддається стиранню, тому придатний для виготовлення сходів, легко обробляється, полірується погано, даючи лише легкий глянець;

Сієніт – безкварцовий різновид граніту ясно-сірого кольору, структура середньозерниста. Обробляється легше граніту, добре полірується. Твердість – близько 6, марка – близько 2000;

Лабрадорит – крупнокристалічна кам’яна порода від темно-сірого до чорного кольору із вкрапленням ірризувальних колірних райдужних включень, що додають породі виняткової декоративної цінності. Твердість лабрадориту 6, марка (в залежності від крупнозернистості) 1000-2000. Лабрадорит дуже добре полірується. Використовується для опорядження цоколів і порталів;

Габро – має повнокристалічну структуру. Колір габро переважно темний до чорного, марка (в залежності від крупнозернистості) 1000-2000. Твердість – близько 6. Використовується для опорядження цоколів і виготовлення пам’ятників.

{/simplepopup}

 5.  Опишіть операції, які необхідно виконати до початку робіт з облицювання поверхонь стін фасадів плитами з природного каменя:

{simplepopup link=”s4”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s4”}

 перевірити вертикальність стін (на всю висоту облицювання) виском і прямолінійність стіни шнуром. При наявності на фасадах горизонтальних уступів (ділянок фасадів, що западають або виступають) вертикальність поверхні слід перевіряти в межах кожного попереднього уступу;

 закріпити шнури з таким розрахунком, щоб мінімальна ширина пазух між стіною і облицюванням була рівною 25 мм;

 промити і зволожити водою цегляне мурування;

 за відповідною розміткою в торцях просвердлити отвори;

 для плит усіх порід каменя: очистити від забруднення і пилу і тильний бік промити водою, а для плит з пористих матеріалів – вапняк, туф, черепашник, мармур, травертин, доломіт – перед використанням потрібно зволожити тильний бік плити (ця операція виконується умоканням тільки тильного боку плити у воду або розчин з цементного молока протягом 5-7 секунд).

{/simplepopup}

 6. У чому полягають відмінності технології облицювання плитами з штучних матеріалів і облицювання природним каменем 

{simplepopup link=”s5”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s5”}

Технологія облицювання плитами з штучних матеріалів відрізняється від облицювання природним каменем тим, що в штучних елементах є монтажні петлі або румпа, що виключає трудомісткі операції по виробленню гнізд для кріпильних деталей. Облицювальні плити кріплять до анкерних крюків, закладених в стіні

{/simplepopup}

 7. Які засоби індивідуального захисту використовуються під час виконання облицювальних робіт?.

{simplepopup link=”s6”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s6”}

Виконання облицювальних робіт потребує застосування засобів індивідуального захисту: гумових рукавиць, захисних окулярів, рукавиць із брезентовим надолонником, будівельної каски.

{/simplepopup}

{simplepopup name=”s”}Питання для самоперевірки{/simplepopup}

1. Що називається опоряджувальними роботами?

{simplepopup link=”s0”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s0”}

Опоряджувальні роботи в будівництві – це комплекс технологічних процесів, що виконуються з метою надання поверхням конструкцій будинків і споруд захисних і декоративних властивостей і певного архітектурно-естетичного вигляду.

{/simplepopup}

2. Яким основним технологічним документом регламентуються опоряджувальні роботи?

{simplepopup link=”s1”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s1”}

Основним технологічним документом, що визначає послідовність, способи і методи виробництва опоряджувальних робіт, є проект виконання опоряджувальних робіт (ПВОР), де в числі інших документів розробляються технологічні карти на кожен вид опоряджувальних робіт, що входять в нього.

{/simplepopup}

3. Які властивості необхідні для оцінювання декоративності опорядження?

{simplepopup link=”s2”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s2”}

 блиск – здатність поверхні направлено відбивати світловий потік;

 текстура – рисунок природного матеріалу, що виражає на його поверхні характерну структуру, особливості побудови;

 фактура – видима побудова поверхні матеріалу (виробу); 

 колір. 

 {/simplepopup}

4. Яка властивість називається гігроскопічністю?

{simplepopup link=”s3”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s3”}

Гігроскопічність – властивість матеріалу поглинати воду з повітря. Показник враховують при сушінні або зволоженні матеріалу, його зберіганні і перевезенні. Матеріали, що активно поглинають воду, називають гідрофільними, які відштовхують – гідрофобними. Гігроскопічність визначається відношенням кількості води, яка поглинена матеріалом, до маси цього сухого матеріалу.

{/simplepopup}

5. Що таке усадка?

{simplepopup link=”s4”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s4”}

 Усадка – властивість матеріалу зменшуватися в розмірах (лінійна усадка) і об’ємі (об’ємна усадка) за рахунок проходження в ньому фізико-механічних процесів під впливом різних факторів: температури, вологи тощо. Показник враховують при готуванні штукатурних, шпатлювальних і лакофарбових сумішей, виготовленні облицювальних матеріалів.

{/simplepopup}

6. Розкрийте поняття ударної в'язкості.

{simplepopup link=”s5”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s5”}

Ударна в'язкість – властивість матеріалу чинити опір руйнуванню або деформуванню при ударі. Показник необхідний для оцінювання експлуатаційних характеристик матеріалів покриття підлоги та інших конструкцій, що піддаються в процесі експлуатації ударним навантаженням. Кількісно ударна в’язкість матеріалу оцінюється показником питомої ударної в’язкості, що визначається у Дж/м², як відношення роботи надрізаного зразка матеріалу при випробовуванні ударним згином на маятниковому копрі до площі поперечного перерізу зразка.

{/simplepopup}

7. Дайте визначення біостійкості.

{simplepopup link=”s6”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s6”}

Біологічна стійкість (біостійкість) – властивість матеріалу протистояти біологічній корозії. Показник необхідний при виборі матеріалів конструкцій, що працюють у агресивному середовищі, яке створюється життєдіяльністю рослин і нижчих організмів, для яких речовина матеріалу є життєвим поживним середовищем. 

{/simplepopup}

8. Яку характеристику матеріалів називають сумісністю?

{simplepopup link=”s7”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s7”}

Сумісність – властивість різнорідних матеріалів або компонентів композиційних матеріалів утворювати міцне і надійне нероз’ємне з’єднання і стабільно при цьому виконувати необхідні функції протягом заданої тривалості. Сумісність розглядають у фізико-хімічному і фізико-механічному аспектах.

{/simplepopup}

9. Наведіть класифікацію композицій кольорів інтер'єру за кількістю головних кольорів.

{simplepopup link=”s8”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s8”}

За кількістю головних кольорів використовують колірні композиції трьох типів:

 однотонні;

 полярні;

 багатоколірні.

 {/simplepopup}

10. Які кольори називаються ахроматичними?

{simplepopup link=”s9”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s9”}

Ахроматичні кольори – кольори, що не мають тону. Характеризуються лише ясністю і сприймаються як білий, сірий або чорний.

{/simplepopup}

11. Опишіть порядок дій при нещасному випадку із смертельним наслідком.

{simplepopup link=”s10”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s10”}

 При нещасному випадку із смертельним наслідком необхідно припинити роботу до початку розслідування, а також заборонити змінювати розташування устаткування, риштування, інструментів до одержання дозволу від комісії, що виконує розслідування. 

{/simplepopup}

{simplepopup name=”s”}Питання для самоперевірки{/simplepopup}

1. Які технологічні процеси і операції включають в себе ліпні роботи?

{simplepopup link=”s0”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s0”}

Витягування тяг і моделей, різьблення по дереву і гіпсу, витягування моделей ордерів, ліплення моделей з глини, формувальні роботи, відливання гіпсових виробів із різних форм (форм з різних матеріалів), відливання і виготовлення цементних виробів, установлення ліпних виробів, розчищення їх та фарбування, виготовлення виробів з пап’є-маше і т.ін.

{/simplepopup}

 

2. Що називають моделлю?

{simplepopup link=”s1”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s1”}

Моделлю називають виконаний у натуральну величину зразок виробів, що підлягає подальшому розмноженню.

{/simplepopup}

 

3. Із яких матеріалів виготовляють м’які моделі?

{simplepopup link=”s2”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s2”}

М’які моделі виготовляють з глини, пластиліну і воску.

{/simplepopup}

 

4. Із яких матеріалів виготовляють жорсткі моделі?

{simplepopup link=”s3”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s3”}

Жорсткі моделі виготовляють з гіпсу, цементного розчину, дерева, каменю і металу.

{/simplepopup}

 

5. Наведіть класифікацію моделей за  специфікою технологічних процесів?

{simplepopup link=”s4”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s4”}

 За специфікою технологічних процесів ліпного виробництва моделі ділять на плоскі і об’ємні, гладкі і орнаментовані

{/simplepopup}

 

6. Як запобігають коробленню тяги при застиганні гіпсу?

{simplepopup link=”s5”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s5”}

Для зменшення короблення тяги моделі виконують порожніми або спочатку їх виконують з вапняно-гіпсового розчину, а верхній або накривальний шар товщиною 10...25 мм – з гіпсу.

{/simplepopup}

 

7. Що називають формою?

{simplepopup link=”s6”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s6”}

Формою називають конструкцію, що має точний зворотний рельєф моделі. 

{/simplepopup}

 

8. У чому відмінність чистових і чорнових форм?

{simplepopup link=”s7”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s7”}

Чорнові форми служать для перекладу м’яких моделей в жорсткий матеріал. Чистові форми виготовляють по жорстких моделях і застосовують з багатократним обертанням для серійного відливання деталей.

{/simplepopup}

 

9. Які технологічні операції потрібно застосовувати для підвищення водостійкості та міцності гіпсових виробів?

{simplepopup link=”s8”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s8”}

 

– використовувати гіпсове тісто густої консистенції (водогіпсове відношення 0,5);
– вводити в тісто відповідні добавки (сульфатно-спиртову бражку, водні емульсії синтетичних смол – фенолформальдегідних, кремнійорганічних, ПВА);
– обробляти гарячою оліфою (50-600 С) з додаванням скипидару; до 5% за масою
– замішувати гіпс 1,5%-ним розчином сірчанокислого цинку або близьким до насичення розчином бури;
– додавати до гіпсу вапно (до 5% від його маси);
– використовувати високоміцні гіпси (естрих-гіпс, ангідритовий цемент);
– просочувати готові гіпсові вироби спеціальними розчинами (баритовою водою, розчином алюмокалієвих галунів, сірчанокислого цинку або заліза).

 

{/simplepopup}

 

10. Які існують температурні обмеження на проведення ліпних робіт?

{simplepopup link=”s9”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s9”}

Ліпні роботи можна встановлювати при температурі не нижчій +5ºС. Поверхня, до якої кріпиться фрагмент, повинна мати температуру не вищу +30ºС. У приміщенні не повинно бути протягів.

{/simplepopup}

 

11. Опишіть рекомендовану технологію очищення виробів від олійних фарб.

{simplepopup link=”s10”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s10”}

 

– нанести на поверхню, яка розчищається, змивку за допомогою щітки;
– додатково на ділянку, яка розчищається, накласти компрес із ганчірки, що змочена у змивці, і закрити її поліетиленовою плівкою. За 0,5-1 годину пом’якшені шари зняти шпателем;
– залишки змивки зняти ганчіркою і потім протерти уайт-спиритом. При необхідності компреси із змивок повторити до повного знімання фарбувальних шарів.

 

{/simplepopup}

 

12. Які особливості має застосування виступаючих ліпних виробів і тяг на  фасадах будівель?

{simplepopup link=”s11”} Відповідь {/simplepopup}

{simplepopup name=”s11”}

На фасадах виступаючі ліпні вироби і тяги потрібно захищати від їх руйнування і вивітрювання накриваючи їх оцинкованим покрівельним залізом і фарбуванням.

{/simplepopup}

 

 

 

 

 

 

Для відновлення втрат на гіпсовому ліпленні застосовується спосіб “догіпсовування”, який складається з нанесення на пошкоджені місця гіпсового розчину, з якого і моделюються відновлені фрагменти. Для сповільнення процесу твердіння в гіпс додають 0,3 частини вапняного тіста.

Усі відновлені місця розчищають так, щоб вони нічим не відрізнялись від іншого ліплення. Втрачені деталі складної конфігурації спочатку виконуються в м’якому матеріалі, а потім з цієї моделі знімають форму, по якій відливають гіпсове доповнення. Матеріалом для виготовлення форми може бути гіпс або, що значно зручніше, синтетичний еластичний матеріал – формопласт.

Застосування еластичних форм значно спрощує формувальні роботи. Незважаючи на необхідність додаткової фіксації такої форми за допомогою зовнішнього гіпсового “кожуха”, відпадає необхідність в багатоскладовій і довгій роботі по виготовленню шматкової гіпсової форми. Відлита по формі деталь кріпиться за допомогою металевих піронів і гіпсового розчину способом приклеювання.

Для приклеювання використовують розчинені в органічних розчинниках термопласти: ПБМА, ПВБ і ПВА або водно-спиртові розчини ПВА дисперсії. Перед склеюванням гіпсу на цих поверхнях важливо повністю усунути всі домішки, навіть найменші частинки гіпсу, що є у місцях розлому і перешкоджають докладному співпаданню частин. Якщо потрібно заповнити великі проміжки між з’єднуваними фрагментами, доцільно виконувати склеювання на рідкому гіпсовому розчині з додаванням у воду, що призначена для розчинення гіпсу, 20-25%-ної ПВАД.

Склеювані поверхні слід попередньо змочити водою або розведеним клейовим розчином (10%-ної ПВАД) для поліпшення адгезії і зменшення зневоднювання гіпсу, який наноситься.

У окремих випадках, при усуванні дефектів на порожнистих відливаннях, гіпсовим розчином нарощують зсередини товщину стінок, заповнюють порожнини, великі тріщини і т.ін.

Великі деталі кріпляться піронами (згідно з конструктивним рішенням). Для запобігання корозії матеріалу використовуються пірони з латуні, нержавіючої сталі або склопластика. Для встановлення пірону висвердлюють отвори у напрямках, перпендикулярних до площі розлому. Загальна довжина отворів повинна ненабагато перевищувати довжину підготовленого пірону, а діаметр (відповідний діаметр свердла) – на 5-7 мм товщину пірону.

За допомогою загущеної наповнювачем клейової маси (або гіпсу) в одному із отворів закріплюють пірон. Поверхню розлому, яка підлягає склеюванню, тимчасово закривають поліетиленовою плівкою (з отвором для пірону) і для правильної фіксації пірону прикладають з’єднувальний фрагмент.

Бажано тимчасово зафіксувати прикладений фрагмент до повного закріплення пірону і тільки потім, усунувши плівку, заповнювати тим же укріплювальним матеріалом протилежний отвір для пірону, і, нарешті, виконати кінцеве склеювання.

Після просушування деталь реставрованої ліпнини покривають 30%-ним розчином залізного або мідного купоросу, 10%-ним розчином сульфату барію для надання гіпсові більшої міцності.

Виконання робіт в зимовий час можливо тільки в упорядкованих приміщеннях майстерень. Транспортування ліпних деталей з підвищеною вологістю в зимовий час недопустиме, тому їх піддають ретельному просушуванню. До моменту установки деталей температура, як і температура оброблюваних конструкцій, повинні бути не нижче +5°С. Для цього в приміщеннях, де виконуватимуть роботи, необхідно підтримувати температуру +8°С протягом двох діб до початку роботи.

Усі старі непошкоджені ліпні вироби необхідно очистити від старої фарби і перевірити міцність їх кріплення до стіни. Знімати фарбові нашарування до білого гіпсу не слід, тому що є небезпека втратити прооліфлений шар гіпсу, що може змінити форму деталі. Тому очищення слід виконувати до появи буруватого або темно-охристого шару. Якщо деталь не просочували оліфою, а просто фарбували, то слід доходити тільки до первісного фарбувального шару.

 

Очищення від клейових і вапняних фарб.

Усунення клейових і вапняних фарб виконується щітками, скребачками, з попереднім розмиванням шарів водою. При набілі, який тримається слабо, очищення виконують насухо спеціальними інструментами (скребачками, стеками, металевими лопатками). Якщо набіл тримається міцно, його попередньо добре змочують водою. Мокрий набіл обережно зчищають, не торкаючись матеріалу виробу. Після очищення від набілу виріб ретельно промивають водою при допомозі жорстких щетинних щіток. Фарбові покриття можна зчищати за допомогою хімічного змивання або лужних паст. Пасти готуються на основі суміші крейди і вапняного тіста (1:1) з добавками розчинів лугу або каустичної соди.

Рекомендується використовувати змивки АФТ, БЕМ-2, СМВ-1, які розм’якшують плівкові покриття. Після розм’якшення фарбові шари видаляють вручну стеком, скарпелем і т.ін.

Набіли потрібно змочити водою, зчистити стеком, скарпелем і промити водою за допомогою жорстких щетинних щіток. Знімати набіли і пофарбування потрібно до шару оліфи жовтуватого кольору або до 1-го фарбувального шару (ґрунтовки).

Залишки змивок на поверхні виробів знімаються, а деталь протирається ганчіркою, що змочена в уайт-спириті. 

Встановлені нові і розчищені ліпні деталі потрібно покривати 30% розчином залізного або мідного купоросу або 10% розчином сульфату барію для укріплення поверхні гіпсу.

 

Очищення від олійних фарб.

Виконувати механічне очищення від олійних фарб без використання спеціальних змивок не рекомендується. Олійні шари зчищають за допомогою змивок або лужних паст. Паста складається з 5 кг просіяної крейди і 5 кг вапняного тіста, що розведене до густини шпаклювальної маси 20%-ним розчином каустичної соди. Накладена шаром 1-2 мм паста за 0,5-1,5 години розм’якшує старе покриття так, що його можна знімати шпателем. Після цього поверхню промивають водою і 2%-ним розчином оцтової кислоти. Промиту поверхню протирають сухою ганчіркою.

Для гіпсового ліплення, щоб уникнути його пошкодження, виконувати механічне очищення від олійних фарб не рекомендується. Усунення плівкових покриттів з поверхні гіпсового ліплення виконується також хімічними змивками (АФТ, БЕМ-2, автозмивки, СМВ-1) з наступним зняттям розм’якшених шарів вручну. Витрата змивок – біля 200 г/м2 для зніманняя одного шару.

Рекомендується така технологія очищення виробів:

• нанести на поверхню, яка розчищається, змивку за допомогою щітки;
• додатково на ділянку, яка розчищається, накласти компрес із ганчірки, що змочена у змивці, і закрити її поліетиленовою плівкою. За 0,5-1 годину пом’якшені шари зняти шпателем;
• залишки змивки зняти ганчіркою і потім протерти уайт-спиритом. При необхідності компреси із змивок повторити до повного знімання фарбувальних шарів.

Гіпсове ліплення підлягає захисно-декоративному обробленню, яке складається з таких стадій – ґрунтування, патинування, воскування, тонування.

Ґрунтування полягає в максимально глибокому просочуванні гіпсу оліфою, клеєм або шелаком, іноді рідко розведеною олійною фарбою для ущільнення поверхні гіпсу і зменшення пористості, а також створення міцної основи для зв’язку з наступним фарбувальним покриттям.

Патинування – це різні способи декоративного оброблення під імітований матеріал і виконується рідкими олійними та клейовими фарбами, бронзовими, алюмінієвими та мідними порошками на різних лаках.

Тонування – це різні засоби декоративного оброблення, що імітують бронзу, чавун, слонячу кістку, дерево, мармур та інші матеріали. Для тонування гіпсової скульптури використовують художні олійні фарби, що розведені оліфою, сикативом або лаком. Роботи з імітації природних матеріалів, як правило, виконує художник-реставратор згідно методик, що затверджені проектом. 

Завершальна стадія – воскування – виконується розведеним у скипидарі бджолиним воском (іноді віск змішується з милом), стеарином або парафіном і має за мету надати поверхні водовідштовхувальної здатності. Іноді після воскування присипається по воску, який ще не просох, пігментами, графітом, тальком. Воскові покриття є гідрофобізувальними.

Враховуючи функціональне призначення приміщення для фарбування гіпсового ліплення (в кімнатах з сухою штукатуркою), рекомендується виконувати його олійною фарбою з воском (пастоподібна фарба) згідно з колірним паспортом.

Після завершального шліфування поверхні ґрунтують розведеною олійною фарбою і фарбують перший раз олійним коліром, другий (облицювальне фарбування) – пастоподібною олійною фарбою.

Склад клеєолійної шпаклівки:

• клей тваринний – 2,5 кг;
• оліфа – 0,4 кг;
• крейда -7,8 кг;

Склад у фарбувального олійного коліру: білила цинкові густотерті – 1 кг;

• білила цинкові сухі – 0,5 кг;
• скипидар – 0,5 кг;
• сикатив – 0,5 кг;
• віск – 0,1 кг;
• оліфа натуральна – 0,025 кг;
• пігменти – до потрібного кольору.

У розплавлений віск при перемішуванні вливають 200 г скипидару. Сухі білила перетирають на фарботертці разом із скипидаром, що залишився, і оліфою. Розчин воску у скипидарі вливають у густотерті білила і отриману суміш ретельно перемішують. Пігменти додатково розмочують у невеликій кількості скипидару.

Для захисту поверхні ліплення від вологи рекомендується використовувати і інші гідрофобізувальні композиції. Серед інших – кремнійорганічні гідрофобізатори мають чимало переваг перед восковими, в першу чергу – довговічність (тривкість). Їх використання рекомендується у таких випадках:

• при необхідності збереження матової поверхні ліплення, яке раніше не підлягало захисному обробленню;
• при наявності прихованих пошкоджень, які здатні виявитися при воскуванні;
• при відновленні воскових покриттів – як модифікувальні домішки (в кількості 1-2%) до воску, який використовується.

Із кремнійорганічних гідрофобізаторів найчастіше використовуються 5%-ні розчини поліорганосилоксанів і поліорганосилозанів у органічних розчинниках (толуол, ксилол, ацетон або їх суміш). Ця група полімерів, поряд з гідрофобною властивістю, має і укріплювальні властивості.

На фасадах виступаючі ліпні вироби і тяги потрібно захищати від їх руйнування і вивітрювання накриваючи їх оцинкованим покрівельним залізом і фарбуванням. При використанні чорного заліза його потрібно прооліфити і профарбувати 2-3 рази олійною або іншою водостійкою фарбою. Ліплення після просушування потрібно проґрунтувати світлою оліфою з добавкою олійного білила і після висихання профарбувати 2-3 рази олійною фарбою або покрити гідрофобізувальним розчином.

Ліпні роботи можна встановлювати при температурі не нижчій +5ºС. Поверхня, до якої кріпиться фрагмент, повинна мати температуру не вищу +30ºС. У приміщенні не повинно бути протягів.

До початку кріплення ліпні конструкції потрібно «провісити», розмітити осі і лінії встановлення, визначаючи центри встановлення кожного виробу. Вибір способу кріплення (мастики, шурупи, пірони) залежить від величини маси, форми деталі і від поверхні, на яку встановлюють ліплення.

При значному розмірі ліплення кріплення деталей потрібно виконувати тільки за проектом, спеціально складеним з цією метою, з використанням металевих кріплень (скоби, штирі, пірони тощо) з нержавіючих металів. Оцинковані металеві кріплення (цвяхи, штирі, костилі, петлі тощо) до встановлення ліпних деталей потрібно обов’язково покривати натуральною оліфою і просушувати. Кріплення ліпних деталей слід виконувати методом «приморожування» на гіпсовому або цементному розчині.

В зимових умовах використовувати цей метод забороняється.

Для приклеювання ліпних деталей рекомендується використовувати клеї типу «Спрут», епоксидні композиції, а для дрібних деталей – розчинені в органічних розчинниках термопласти ПБМА, ПВБ або водоспиртові розчини ПВА.

Для заповнення великих проміжків між з’єднаннями фрагментів, великих тріщин доцільно виконувати приклеювання на рідкому гіпсовому розчині з додаванням 20-25% розчину ПВА.

Встановлення риштування, кріплення виробів, ремонт і реставрацію ліпних виробів виконують одночасно з ремонтом штукатурки на фасаді будівлі. У відповідності до проекту пошкоджені ліпні вироби реставрують або доповнюють, чи замінюють новими. Для відновлення гіпсового ліплення застосовується спосіб “догіпсовування”, який складається з нанесення на пошкоджені місця гіпсового розчину.

Для виготовлення нових ліпних деталей за робочими кресленнями або зразками спочатку потрібно виконати моделі, а з них виготовляти форми, в яких потім відливають необхідну кількість деталей. При цьому слід дотримуватись правила, що заново відлиті деталі мають бути повністю просушеними в майстерні до відправлення на будівельний майданчик.

Для зовнішніх частин будівлі ліпні вироби повинні виготовлятися з водотривких матеріалів і, крім того, необхідно передбачити ретельний захист ліплення від водопоглинання.

Для цього слід застосовувати гіпсові розчини підвищеної водостійкості або передбачити їх подальший захист.

Для підвищення водостійкості та міцності гіпсових виробів необхідно:

• використовувати гіпсове тісто густої консистенції (водогіпсове відношення 0,5);
• вводити в тісто відповідні добавки (сульфатно-спиртову бражку, водні емульсії синтетичних смол – фенолформальдегідних, кремнійорганічних, ПВА);
• обробляти гарячою оліфою (50-600 С) з додаванням скипидару; до 5% за масою
• замішувати гіпс 1,5%-ним розчином сірчанокислого цинку або близьким до насичення розчином бури;
• додавати до гіпсу вапно (до 5% від його маси);
• використовувати високоміцні гіпси (естрих-гіпс, ангідритовий цемент);
• просочувати готові гіпсові вироби спеціальними розчинами (баритовою водою, розчином алюмокалієвих галунів, сірчанокислого цинку або заліза).

Для фасадних архітектурних деталей рекомендується використання цементних розчинів, які в порівнянні з гіпсовими міцніші та довговічніші. Для виготовлення цементних розчинів, як заповнювач, використовують дрібний річковий пісок та мармурову крихту. Для полегшення цементних архітектурних деталей рекомендується використовувати легкий заповнювач – перліт.

Цементну суміш готують у співвідношенні зв’язуюче÷заповнювач – 1:3. При використанні легкого заповнювача, який характеризується підвищеним водопоглинанням, необхідний гідрофобний захист поверхні готового виробу або додавання при замішуванні гідрофобної добавки (ГКЖ).

Для відливання ліпних виробів із складним рельєфом на фасадах рекомендується використання гіпсоглиноземистого розширювального цементу марки 500. 

При реставрації ліпних деталей потрібно максимально використовувати матеріали, аналогічні первинним, щоб забезпечити сумісність нового матеріалу із старою основою.

Відливання виробів виконується у декілька способів. Простий спосіб застосовується для отримання плоских форм. У форму заливають гіпсовий розчин, великі відливання виконують в два шари, при необхідності закладають арматуру і петлі.

Відливання в «обкачування» складніший спосіб і він застосовуються для отримання об’ємних пустотілих відливань. Шматкову форму вкладають в кожух. Заливають розчин і прокручують (обертають) кожух. Залишки розчину виливають.

«Обкачування» повторюють поки не отримають стінки потрібної товщини.

Відливання в «надавлювання» застосовується для отримання відливань невеликої товщини з двостороннім рельєфом. Форма складається з двох половинок, які одночасно заповнюють розчином і з’єднують надавлюючи однією на другу.

Відливання «з підливанням» – допоміжний метод при відливанні великих виробів методом «обкачування». Спочатку заливають у кожний шматок форми розчин (процес «підливання»), потім шматки зв’язують і виконують «обкачування», одержуючи цілісний виріб.

Відливання з армуванням застосовується при виготовленні великих об’ємних виробів або рельєфу. Армування розміщують в тих місцях, де можливе виникнення сил напруження. Вибір виду арматури залежить від розміру виробу, його призначення, виду і характеру. Для уникнення корозії металеву арматуру слід виготовляти з нержавіючої сталі, міді або латуні.

На внутрішню поверхню форми наносять тонкий розчин, потім розкладають армування і заливають його розчином. При необхідності процес повторюють.