Облицювальними роботами називають технологічний процес покриття конструкцій будівель або споруд шаром штучних виробів, виготовлених на заводах з штучних або природних матеріалів.

Виробами зі штучних матеріалів є плитки (керамічні, бетонні, скляні, полімерні); плити (залізобетонні, бетонні); листи (гіпсокартонні, паперового шаруватого пластика, скла, металів; азбестоцементні, деревоволокнисті, деревостружкові й цементо-стружкові плити).

З природних матеріалів для облицювання поверхонь конструкцій використовують плити і блоки різних кам’яних порід, а також панелі з деревини цінних порід або звичайної деревини, обклеєні фанерою або шпоном цінних порід дерева.

Призначення облицювання полягає в захисті внутрішніх і зовнішніх поверхонь будівель від впливу зовнішнього і внутрішнього середовища, виконанні гідро-, звуко- і теплоізоляційних функцій, підвищенні експлуатаційних якостей і декоративно-художніх характеристик будівель і споруд, що зводяться.

Облицювальні вироби кріплять до конструкцій будівельними розчинами, мастиками, синтетичними клеями, а також металевими анкерами, шурупами, цвяхами і уніфікованими кріпильними деталями.

Установку елементів зовнішнього облицювання виконують одночасно із зведенням або після зведення конструкцій, які облицьовуються.

У великопанельному будівництві зовнішнє облицювання здійснюють у заводських умовах.

Внутрішнє облицювання, як правило, виконують в будівельних умовах, і лише іноді в заводських (наприклад, облицювання санітарних кабін плитковими або листовими матеріалами).

До влаштування облицювання внутрішніх поверхонь приступають після повного закінчення загальнобудівельних і спеціальних робіт. У багатоповерхових будівлях допускається виконання опоряджувальних, у тому числі й облицювальних робіт в нижніх поверхах, якщо над зоною опоряджувальних робіт змонтовано не менше двох ярусів перекриттів і створено необхідні для опорядження умови.

Зовнішнє облицювання по готових стінах виконують після закінчення активного періоду осідання будівлі, приблизно через півроку після процесів мурування, або роблять на віднесенні, щоб забезпечити осідання мурування окремо від облицювання.

 

Облицювальні роботи – це технологічний процес опорядження (покриття) поверхонь горизонтальних і вертикальних конструкцій будівель і споруд методом кріплення на клеях (мастиках) і розчинах оздоблювальних плиток та інших плиткових і листових матеріалів.

 

Облицювання різних поверхонь, стін плитковими матеріалами достатньо часто використовуються на практиці. Це зумовлено тим, що з плитковими матеріалами легко і зручно працювати, а також властивостями плиткових матеріалів. Стіни, що облицьовані керамічною, кам’яною або полімерною плиткою, дуже зручні при їх митті, вони стійкі до вологого й агресивного середовища, відповідають естетичним вимогам.

Облицювання призначене для надання фасадам й інтер’єрам колірної й архітектурної виразності, а елементам будівель та споруд – заданої форми і рельєфу поверхні.

Облицювання слугує також захистом зовнішніх і внутрішніх стін від впливу води, агресивних рідин і газів, поліпшення санітарно-гігієнічних характеристик приміщень.

Керамічними плитками облицьовуються як вертикальні конструкції стін, так і конструкції, що розташовані у будь-якому просторовому положенні, включаючи стелю.

За характером розташування швів облицювання може бути:

– шов у шов;

– з перев’язкою швів;

– діагональним.

Облицювання поділяють на зовнішнє і внутрішнє і в залежності від призначення будівель та їх архітектурного вигляду виконують із природного декоративного каменя або із штучних матеріалів.

У зовнішньому опорядженні для облицювання самотримальних або навішуваних залізобетонних панелей як у заводських умовах, так і в будівельних, використовують штучні матеріали (керамічні, полімерні та інші плити).

Характер облицювання – колір, фактуру, розмір облицювальних елементів, їх розміщення, спосіб оброблення стиків між облицювальними елементами – визначає художник або архітектор під час розроблення проекту.

У зовнішньому опорядженні природний камінь, як правило, використовують для фасадів, порталів, пілонів, колон, карнизів, парапетів, цоколів унікальних громадських будівель – театрів, кінотеатрів, палаців культури, станцій метрополітену, відповідальних адміністративних будівель. У поєднанні з виробами із штучних матеріалів природний камінь використовують для зовнішнього опорядження адміністративних будівель, науково-дослідницьких і навчальних інститутів, інженерно-лабораторних корпусів, підприємств торгівлі, громадського харчування.

Штучні матеріали широко використовують у заводському і будівельному облицюванні самотримальних або навісних залізобетонних панелей з теплоізоляційним шаром, що використовуються в якості зовнішнього огородження збірних житлових, побутових, лікарняних та інших будівель або споруд.

Усередині приміщень природний камінь використовують для опорядження холів, вестибюлей, сходів, залів прийомів і засідань, виставок, відповідальних громадських будівель, станцій і коридорів метрополітену.

Внутрішнє облицювання із штучних матеріалів виконують у цехах перероблення м’яса, молока, овочів і фруктів; у цехах підприємств хімічної і електролізної промисловості; у басейнах; виробничих приміщеннях пралень, хімчисток; в душових, санітарних вузлах, лазнях тощо. 

При обладнанні покриттів підлоги облицювальні матеріали повинні бути закріплені на міцній і жорсткій основі. Адже після завершення робіт покриття витримують значні навантаження від руху по них.

 

 

 

 

 

 Для майстра-модельника виділяється спеціальна майстерня площею 15-20 м², що обладнана верстатом розміром 2×1,5 м для витягування тяг і виконання інших робіт. Майстерня повинна обігріватись в холодну пору року і бути забезпеченою витяжним зонтом біля місця, де переплавляється формопласт, або припливно-витяжною вентиляцією.

Майстерня обладнується скринями, пластмасовими ємкостями для зберігання гіпсу, формопласту, м’ятої глини, желатину, столярного клею, баком із нержавіючої сталі для води, ємністю для зберігання гашеного вапна, а також набором сит з отворами не більшими 1 мм, для просіювання гіпсу, цементу, піску.

Для зберігання інструмента виготовляються шафи.
Майстерня забезпечується денним і електричним освітленням. Передбачається не менше, як 2-3 розетки для нагрівальних приладів, на яких плавлять формопласт, варять клей. В майстерні встановлюється вогнегасник та ящик з піском.

Гас, олію, тавот або інші вогненебезпечні речовини зберігають в окремих закритих приміщеннях, а клейові форми і клей – в холодильнику.

Для виготовлення ліпнини, витягування тяг, формування, відливання та розчищення майстерня оснащується відповідними пристроями, обладнанням та вимірювальними приладами, наборами робочого інструмента: стеки, лопатки, долота прямі і напівкруглі, тупики, ножі, циклі, щітки, пензлі, ножівки для дроту, щипці, інструменти для оброблення деревини, циркулі, кронциркулі, рашпілі для зачищення, кутники, скальпелі, косарики, киянки.

При виготовленні ліпнини, витягуванні тяг, зніманні чорнової форми з її розколоткою, знімання клейової або кускової форми, відливанні або відбиванні виробів використовують такі набори інвентаря і пристроїв: клеєварка, піщана або масляна баня, рейки (правила), дошки, щити, верстати, підставки, ковші, а також посуд – ємності, відра, тази, гіпсовку, діжки, поліетиленові мішки, пуансони – металеві стержні різного діаметру на кінцях яких викона насічка у вигляді різних геометричних форм.
В приміщенні повинна бути аптечка.

Як було сказано вище, при виконанні ліпних робіт важливу роль відіграють необхідні інструменти і обладнання майстерні.

Якщо займатися лише одним ліпленням, то для цього потрібна мінімальна кількість інструментів і матеріалів. Якщо ж виконувати весь процес ліпних робіт: ліплення, витягування тяг, що необхідні для монтажу моделей, формування, відливання, розчищення і т.ін., то необхідний максимальний набір інструментів і добре обладнана майстерня.

Для приготування розчинів, клеїв, мастил потрібний посуд різних розмірів.

Для змочування виробів водою, нанесення мастил, лаків і т.ін. потрібні пензлі, яких повинно бути декілька і різних розмірів.

Ліплення моделей, відливання виробів, виготовлення форм виконують на верстатах або столах, для ліплення іноді використовують щити, підставки і т.ін.

При виконанні робіт майстри-ліпники найчастіше застосовують такий інструмент.

 

Стеки (рис. 5.3.1) використовують при ліпленні виробів з пластичних матеріалів: глини, пластиліну, воску. Вони бувають повністю з дерева або мають металеві наконечники (петлі) з тонкого і жорсткого дроту або з добре наточених смуг сталі.

Якщо можливо, то для наконечників краще усього використовувати нержавіючі метали. Стеками повністю з дерева оброблюють деталі в таких місцях, де це не можливо виконати пальцями. Стеки з наконечниками використовують для зрізання надлишків накладеного матеріалу.

Стеки виготовляють з твердих порід деревини: бука, клена, берези, пальми, бузку. Останнім часом деякі майстри виконують стеки з пластмаси. Дуже зручно працювати із стеком, що виконаний по руці працюючого.

 

 

Рис. 5.3.1. Стеки:
а-б – з наконечниками із дроту; в – з лопатками; г – гладилки; д – з великими металевими наконечниками

 

Наконечники приставляють до дерев’яних держаків і закріплюють дротом. При цьому гострі кінці петель або дроту повинні бути укладеними так, щоб не поранити руки.

Інструмент повинен бути завжди чистим. Після закінчення робочого дня його ретельно витирають від залишків матеріалу, який прилип.

Лопатки (рис. 5.3.2) застосовують при виготовленні порцій гіпсового розчину для відливання, ремонті виробів, просвердлюванні ямок в шматкових формах і кожухах, при утворенні замків і т.ін. Лопатки виконують із сталі або іншого нержавіючого металу двосторонніми, гостро заточеними, з пір’ями по кінцях і ручкою посередині квадратної або шестигранної форми для того, щоб краще її було тримати рукою.

Односторонні лопатки насаджують на дерев’яну ручку. Довжина великих лопаток близько 30 см, довжина пера (лопатки) 8...9 см, ширина 4...5 см, товщина 2...3 мм, з краями, що зточені на конус. За допомогою лопаток виконують обхлюпування тонким 2...3-міліметровим шаром кольорового гіпсового розчину м’яких моделей для знімання чорнових форм.

Лопатками також наносять гіпсовий розчин на вироби при їх установленні на місце, а також підмащують шви між цими виробами. Довжина малих лопаток 15...18 см, довжина пера 3...4 см, ширина 1,5...2 см, товщина 1...1,5 мм. Ці лопатки виготовляють повністю з металу.

Долота (рис. 5.3.3) використовують різної ширини, прямі або плоскі і напівкруглі з шириною пір’їн 2...30 мм. Прямі долота використовують для вирівнювання виробів плоскої форми, прорізування борозен, прямих ліній і т.ін.

Напівкруглі і криві долота використовують при роботіз виробами з криволінійною поверхнею, а також при вирізуванні заглиблень. У міру затуплення долота точать.

Царапки (косарики) і тупилки (рис. 5.3.4) різної форми і розміру з пір’ям і зубцями прямої і косої форми призначені для зрізування гіпсу, що затвердів.

Залишені царапками шорсткі сліди зачищають шкуркою або найчастіше складеною в тампон густою сіткою із тонкого дроту. Тупилку з вузькими, злегка закругленими кінцями використовують для виконання заглиблень, ніби гравірування.

Ножі (рис. 5.3.5) малі, середні і великі використовують для вирізання дерев’яних профільних дощок шаблонів. Для цього ножі повинні мати гострі вузькі кінці, якими можна вирізати найменші круглі архітектурні обломи. Ножами колють скіпки для армування гіпсових виробів, розрізають або надрізають клейові форми, обрізають гіпсові шматки для форми, кожухів і т.ін. Ножі швидко тупляться, точити їх слід на двох брусках: крупно- і дрібнозернистому.

Циклі (рис. 5.3.6) – сталеві пластинки найчастіше прямокутної форми з зубцями на одному або двох боках. Виготовляють їх з листової достатньо міцної сталі (пильної сталі) довжиною 12...15, шириною до 7 см. Бувають циклі з криволінійним обрисом. Зубці сприяють швидкому зніманню гіпсового шару, але залишають на поверхні шорсткості у вигляді борозен, які іноді доводиться зачищати. Шорсткості необхідні на поверхні штукатурки, на яку встановлюють ліпні вироби, і на тильному боці цих виробів. У міру затуплення зубці точать напилком.

Пензлі (рис. 5.3.7) – бувають крупні і дрібні, щетинні і колонкові (більш м’які).

Щетинні пензлі використовують при змочуванні виробів водою, нанесенні мастила на форми під час відливання виробів із гіпсу.

Колонковими пензлями покривають лаком глиняні або пластилінові моделі перед зніманням з них чорнових форм. Це виконують для того, щоб простіше було видалити з форми глину або пластилін.

Інструменти для оброблення деревини: пилка-ножівка, рубанок, шерхебель, сокира, долота, стамески – використовують для стругання рейок, дощок, що призначені для виготовлення шаблонів і т.ін., а також для стругання тильного боку виробів при їх коробленні, для стругання гіпсових плит, поверхні яких потребують вирівнювання. З пилок найчастіше використовують дрібнозубки тому, що вони чистіше виконують пропили.

Дротяна пилка призначена для перепилювання гіпсових виробів. Вона являє собою канатик, що круто звитий з тонких сталевих дротів, наприклад із балалаєчної струни. При роботі пилку тримають у руках і виконують нею потрібну операцію або натягують на лучковий станок, який використовується для столярних пилок. Працює така пилка помаліше, ніж із зубцями, але виконує дуже чисте розпилювання.

Щипці поділяються на кусачки, плоскогубці і круглогубці. Використовують їх для перекушування дроту, що призначений для виготовлення петель, за які знімають шматки форми, для виготовлення дротяних кріплень – вусів, або, як їх називають в практиці, “клячів”.

Напилки – плоскі, тригранні, напівкруглі, круглі, квадратні, прямокутні та інші – використовують при обробленні металу, особливо при сточуванні металевого профілю шаблона. Для зручності у роботі напилки надівають на ручки або держаки.

Вимірювальний інструмент (рис. 5.3.8): циркуль, кронциркуль, кутники і ярунок – використовують при ліпленні моделей і перевірці розмірів виготовлених деталей, а також при всстановленні ліплення. Циркуль використовують будь-який, наприклад креслярський, але все ж краще використовувати спеціальний із стопором, що закріплений ґвинтом-баранцем. Спеціальний циркуль зручний при продряпуванні слідів (ліній) на гіпсових плитах, глині і т.ін.

Кронциркуль сталевий або комбінований з дерева і сталі використовують при вимірюванні об’ємних моделей або деталей до них. Кутники бувають металеві і дерев’яні. При роботі бажано мати два кутника: простий і з упором.

Призначення кутників відоме усім. Малка – тип кутника з рухомим пером, який закріплюється ґвинтом –баранцем, для розмічання кутів більших або менших 90º.

Ярунок – тип кутника для розмічання кутів у 45º

 

Рис. 5.3.2. Лопатки: а – великі; б – малі	Рис. 5.3.3. Долота прямі і напівкруглі: а – великі; б – малі	Рис. 5.3.4. Царапки прямі і фасонні	Рис. 5.3.7. Пензлі: а – малий; б – середній; в – великий
		Рис. 5.3.5. Ножі: а – малий; б – середній; в – великий   Рис. 5.3.6. Циклі	Рис. 5.3.9. Різний інструмент: а – зубило; б – скарпель; в – киянка

 

Скарпелі і киянки (рис. 5.3.9) використовують для розбивання чорної форми після відливання з неї моделі.

Скарпелі – це зубила різної довжини. Киянка – дерев’яний молоток круглої або квадратної форми, що насаджений на ручку. Ширина киянки, тобто її обушка, у декілька разів більша обушка звичайного молотка, і тому киянка більше безпечна під час виконання робіт.

Різні інструменти – це ножівки для пиляння металу, ножиці для різання паперу і листової тонкої м’якої сталі або жесті, спринцівка для збризкування глиняних моделей водою, зубила для рубання сталевої арматури і т.ін.

При ліпленні, витягуванні тяг, зніманні чорнової форми з її розбиванням, зніманні клейової або шматкової форми, відливанні або відбиванні виробів, зачищенні і встановленні виробів на місце слід використовувати такий набір інвентаря або пристроїв.

 

 

Рис. 5.3.8. Вимірювальний інструмент:
а – циркуль; б – кронциркуль; в – кутники; г – ярунок; д – малка

 

Рейки (правила) (рис. 5.3.10) виготовляють з дощок різної товщини.

Дошки бажано використовувати соснові, які при намоканні і висиханні менше коробляться. Дошки попередньо стругають, проводять на них риски-лінії, по яких виконують пиляння. Напиляні рейки різної довжини і перерізу стругають. Переріз рейок приймають в сантиметрах: 1×1,5; 2×25; 3×35; 4×4,5 і т.ін. Обов’язково виготовляють чотири рейки одного перерізу і розташовують їх так, щоб утворити бортики потрібної висоти, усередину яких і наливають гіпсовий або цементний розчин.

Рейки від намокання і висихання коробляться. Для запобігання їх від цих небажаних явищ, беруть товсту стругану дошку і прикріплюють до неї цвяхами через кожні 50 см випрямлені рейки. Цвяхи забивають так, щоб залишити над ними частину цвяха, яка виступає, разом із шляпкою. Це зручно для витягування цвяхів.

Для меншого короблення рейки, якщо вони виконані з сухої деревини, фарбують 1–2 рази оліфою або рідкою масляною фарбою. Після роботи рейки очищають від налиплого розчину і кріплять до дошки.

Дошки і щити товщиною не меншою 5 см (товсті менше коробляться) стругають і на них виконують витягування різних прямолінійних тяг.

Щити можна виготовити з товстих дощок і на них витягувати криволінійні тяги.

Плити (рис. 5.3.11) виготовляють з гіпсу або мармуру з одним полірованим боком. Плити необхідні для виконання з них всіляких моделей та інших робіт.

Крім гіпсових або мармурових широко використовують цементні плити (1 ч. цементу + 3...4 ч. піску). Такі плити повинні мати рівну, гладеньку робочу поверхню, для чого їх відливають на сталевих листах, лінолеумі, пластмасі, звичайному силікатному або органічному склі.

 

Рис. 5.3.10. Рейки

Рис. 5.3.11. Плити

 

Одну або дві плити потрібних розмірів виконують з отворами. Один з них діаметром 3...5 см виконують у центрі плити. У цей отвір вставляють сталеву вісь (трубу), на яку надівають шаблон для витягування великих ваз, кругів, циліндрів, розеток і т.ін. Вісь надійно закріплюють в плиті або у верстаті, вона не повинна вібрувати при витягуванні. Щоб виріб не зсувався зі свого місця під час витягування, навколо центральної осі виконують на різних відстанях від неї отвори діаметром не більшим 1 см. В них вставляють дерев’яні нагелі, щоб вони виступали на 1 см з поверхні плити, а з нижнього боку – на 5 см або більше, щоб за них можна було братися руками і витягувати перед зніманням витягнутого виробу.

Плити для міцності можна армувати.

Щити виготовляють із обструганих дощок різної товщини, що залежить від розмірів виконуваної моделі і її маси. Збирають щити на цвяхах. Призначення щитів різне. У деяких випадках вони замінюють мармурові, бетонні або гіпсові плити для витягування на них тяг. Частіше їх використовують як підставку для ліплення моделей з глини або пластиліну. При роботі щити встановлені на столі, верстаті, підставці, під час ліплення великих моделей іноді їх кріплять до стіни.

Для меншого короблення щитів слід використовувати дошки шириною не більшою 10 см, ще краще використовувати рейки. Шляпки цвяхів втоплюють в товщу деревини, а потім виконують обстругання усіх виступаючих країв.

Верстати (рис. 5.3.12) виконують міцними, щоб на них можна було виготовляти великі важкі вироби. Середні розміри верстата: довжина 2 м, ширина 1 м, висота 90 см. Кришку верстата виконують із дощок товщиною 5 см. Під кришкою влаштовують два ящика для зберігання інструмента, пристроїв, дрібного інвентаря і т.ін. Встановлюють верстат суворо горизонтально.

На верстат кладуть мармурову плиту з отвором у центрі. При відсутності мармурової плити використовують цементну. Часто кришку верстата покривають цементним розчином. Для цього з боків кришки прибивають дошки або рейки, щоб вони виступали над кришкою на 5 см, утворюючи ніби ящик, в який наливають цементний розчин і ретельно вирівнюють поверхню. Після твердіння цементного розчину таку плиту оброблюють абразивним інструментом (брусками), шпаклюють, шліфують і отримують дуже рівну плиту, на якій виготовляють ліпні вироби. На плиті виконують отвір для вставлення металевого штиря – осі, що необхідна для витягування великих круглих моделей (ваз, кругів, розеток і т.ін.).

 

 

Рис. 5.3.12. Верстати:
а – малий; б – великий

 

Підставки (рис. 5.3.13) призначені для ліплення об’ємних виробів. Часто на них ставлять дерев’яні щити і ліплять плоскі вироби. Висота підставки 1,5...2 м. Є підставки з висувними ніжками (4 шт.), які дозволяють регулювати висоту підставки. Товщина ніжки 5...10 см. Донизу ніжки розширені, що надає підставці великої стійкості. Виготовляють підставки із деревини.

В підставці є дві кришки квадратної форми, що виготовлені з дощок товщиною 3...5 см, які з’єднані на шпонках. Нижня кришка із сторонами 50...90 см усередині має отвір діаметром 2...4 см і кріпиться вона нижче верхньої кришки на 30...50 см.

Верхня кришка із сторонами 60...100 см має у центрі закріплений штир такого діаметру, для якого просвердлений отвір в нижній кришці. Верхня кришка (стіл) може обертатися. Для полегшення обертання основа під верхньою кришкою і нижній бік кришки ретельно зачищають, шліфують і змащують тавотом. Останнім часом верхню кришку виконують на підшипниках, які забезпечують її легке обертання.

Посуд (ємності) повинен бути у кожного, хто займається ліпленням.

Для зберігання глини використовують ящики або поліетиленові мішки, в яких м’ята глина може зберігатися тривалий час, не втрачаючи своїх властивостей, тобто не висихаючи.

Клеєварку потрібних розмірів виготовляють спеціально або варять клей у звичайному відрі (одне велике відро використовують для води, інше, менше, – для клею).

Відра, тази і т.ін. рекомендується використовувати оцинковані або з алюмінію тому, що вони мають триваліший термін служби.

Гумові відра зручні для приготування гіпсового розчину тому, що з них легко видаляється затверділий гіпс.

Гіпсовки – гумові чашечки, в яких виготовляють невеликі порції гіпсового розчину.

Чашечки еластичні, і завдяки цьому дуже зручні для очищення від затверділого гіпсу. Достатньо стиснути їх, і гіпс негайно відділяється від стінок і легко висипається. Гіпсовки можна замінити гумовими м’ячами, що розрізані на дві половинки.

Ковші (рис. 5.3.14) металеві і дерев’яні використовують замість гіпсовок для приготування невеликих порцій гіпсового розчину або гіпсових заводок. Недоліком ковшів є те, що до їх стінок сильно пристає гіпсовий розчин, який важко видаляється навіть металевим інструментом (металевими лопатками). Для кращого видалення затверділого гіпсу, рекомендується сильно змочити його водою і через декілька хвилин приступати до видалення за допомогою інструмента.

 

Рис. 5.3.13. Підставка

 

 

Рис. 5.3.14. Ковші:
а – гіпсовка; б – дерев’яний; в – металевий

 

Різний посуд – це бочки, цебра, ящики, корита, поліетиленові мішки і т.ін., які використовуються при виконанні ліпних робіт. Якщо немає водопроводу, потрібно мати великі ємкості для зберігання води.

 Для виконання ліпних робіт використовують такі матеріали: гіпс, каолін, глина, вапно, цемент, пісок, мармуровий та гранітний дріб’язок, формопласт, вода і т.ін.

Гіпс отримують з природного каменя CaSО4×2Н2О обпалюванням при температурі +130-160ºС і розмелюванням.

В ліпних роботах використовується гіпс марок Г-5 – Г-25 тонкого помелу. Він повинен бути свіжообпаленим, білим за кольором, без домішок піску і не повинен бути грудкуватим. Початок тужавлення повинен відбуватися не раніше, ніж через 6 хвилин з моменту замішування з водою, а закінчення – не пізніше, ніж через 30 хвилин.

Для ліпних робіт склад гіпсового розчину потрібно підбирати, як правило, дослідним шляхом. При цьому водо-гіпсове відношення для тіста нормальної густини повинне бути 0,7, густого – 0,5, рідкого – 1. Це означає, що для отримання гіпсового розчину нормальної густини на 1 л води слід брати 1,5 кг; для густого – 2 кг, а для рідкого – 1 кг гіпсу.

Білий пластичний каолін повинен бути без домішків піску і при висиханні повинен мати лінійну повітряну усадку в межах 5-12%. При цьому для ліпних робіт рекомендується використовувати глини жирні, пластичні.

Пластилін для ліпних робіт використовується такого складу: віск бджолиний – 55; свиняче сало – 36; скипидар – 100; крохмаль – 125; пігмент – 35.

Пластилін забороняється зберігати під прямими сонячними променями та біля опалювальних приладів. Пластилін рекомендується використовувати при виготовленні моделей для дрібних виробів з тонким орнаментом.
Використовується також портландцемент, цемент глиноземистий розширювальний, цемент білий і наповнювачі: пісок, мармуровий гранітний дріб’язок і перліт.

Формопласт – синтетичний гумоподібний матеріал на основі поліхлорвінілової смоли використовується для одержання еластичних форм і тиражування окремих елементів і виробів архітектурно-ліпного декору із складним рельєфом.
Температура плавлення формопласту 130-140°С.

Для кращого відділення форми від ліпного виробу використовують мастила: стеаринові (1 кг стеарину розплавляють на водяній бані і вливають 2,5 л гасу або 0,75 л мінерального масла і 0,75 л гасу) або технічний вазелін, лак, шелак, оліфу, гас з парафіном, силіконові розчини та емульсії.

Для надання міцності моделям, формам, кожухам і виробам використовують різні матеріали для армування: деревину, прядиво (коноплі), шерсть, мідний оцинкований і залізний дріт, сталеві стержні квадратного та круглого перерізу, сітчасті тканини.

Сповільнення часу тужавлення гіпсового розчину забезпечується використанням клейового розчину, який підвищує міцність виробу, або додаванням 0,3 частини вапняного тіста.

Для прискорення тужавлення гіпсового розчину додається алюмокалієвий галун. А для того, щоб вироби з гіпсу не коробилися і сповільнено тужавіли, до гіпсового розчину додається бура – 0,5% від загальної кількості води.

При виготовленні високоякісних ліпних оздоблень використовується суміш “стукко”, що складається з високоякісного гіпсу, вапняного тіста, а при необхідності, додається мармурова мука і клей.

Водостійкість забезпечується використанням гідрофобної кремнійорганічної рідини ГКЖ-11.

 

 Ліпні роботи, будучи одним з найбільш трудомістких і дорогих видів опоряджувальних робіт, в даний час застосовуються головним чином при опоряджуванні внутрішніх приміщень і фасадів театрів, клубів, палаців культури і деяких інших великих громадських будівель, при реставрації пам’ятників архітектури і спорудженні монументів, присвячених великим значним історичним подіям.

Ліпні роботи слід розглядати як один з елементів індустріалізації штукатурних робіт, при якому значна частина операцій винесена в заводські умови.

Технологічний процес ліпних робіт включає в свій склад: створення моделі за архітектурним шаблоном або ескізом; виготовлення по моделі форми; виготовлення в цій формі самої деталі або серії деталей; місцеположення деталей.

Для виконання комплексу робіт по виготовленню ліпних деталей створюють спеціальні стаціонарні або тимчасові приоб’єктні майстерні (наприклад, при великих об’ємах реставраційних робіт) або цехи у складі підприємств будівельної індустрії (для виготовлення малих серій архітектурних деталей).

Майстерня по виробництву ліпних виробів включає в свій склад модельний, формувальний і відливальний цехи, заготовче приміщення для механізованого приготування розчинів і бетонів, а також приміщення для складування необхідних матеріалів і готової продукції.

До складу підприємств будіндустрії зазвичай входять наступні цехи по виготовленню архітектурно-будівельних деталей: підготовчий (сортування, дроблення, приготування сухих сумішей, заготівка арматури); бетонозмішувальний; формозаготовчий (деревообробний, слюсарно-механічний, гіпсолітний і формопластовий); формувальний; пропарювально-сушильний; цех опорядження і доведення поверхонь виробів; склад готової продукції.
Установку ліпних виробів виконують спеціалізовані ланки опоряджувальних бригад.

Ліпні роботи – це технологічний процес виготовлення декоративних деталей і виробів з гіпсу та інших матеріалів і закріплення їх до основ в інтер’єрах і на фасадах будівель для надання їм образної архітектурної виразності і краси.

 

В Україні мистецтво прикрашати і покривати стіни, особливо стелі, рельєфами, так званою ліпниною, відоме дуже давно. Греки і римляни використовували її в самих багатих формах з розколіруванням і позолотою. В Україні ліпнина використовувалась спочатку тільки в церквах і палацах; пізніше вона стала проникати в громадські будівлі та будинки міських жителів.

Деякий час ліпні прикраси виготовляли моделюванням пластичної маси, нанесеної на штукатурну основу стелі, стін та інших частин будинків. Пізніше ліпнину стали виготовляти в майстернях, виточуючи, вирізаючи і виліплюючи окремі деталі, що також вимагало немало часу на розмножування повторюваних деталей. З виникненням перших гіпсових форм, а потім і клею з’явилась можливість прискорити виконання ліпних робіт і значно зменшити їх вартість.

Поступово були винайдені і інші матеріали для виготовлення форм, що також дозволило широко використовувати ліпнину в громадських і житлових будівлях.

Ліпниною, виготовленою великими українськими зодчими, прикрашені будинки, церкви, монастирі і унікальні будови. Невелика кількість ліпнини, її правильне композиційне рішення, виконання і розташування прикрашає будь-який будинок як зовні, так і усередині. Немало оригінальних за своєю художньою цінністю ліпних виробів створити українські архітектори.

До ліпних виробів належать: різні геометричні фігури, листки, овочі, буси, іоніки, вінки і гірлянди, картуші, розетки і т.ін.

В ліпних роботах частіше всього використовують так названий плоский орнамент: геометричний, рослинний, технічний і т.ін., який включає різноманітні фігури: трикутники, квадрати, ромби, зірки, листя, плоди, квіти і т.ін.

Працюючи над ліпниною, необхідно використовувати раціональні прийоми їх виконання, нові матеріали, звертати увагу на якість, економіку, правильно організовувати роботу, робочі місця, втілювати прогресивні методи праці. Усе це здешевить ліпні роботи, особливо при ремонті і реставрації.

 

Ліпні вироби, які постачають на будівельні об’єкти, повинні бути готовими до встановлення і не вимагати допоміжного оброблення. На лицьовій поверхні ліплення не повинні бути переломи, тріщини і напливи розчину. Профіль рельєфних ліпних виробів повинен бути чітким.

Для зовнішніх частин будинків ліпні деталі, як правило, повинні виготовлятися з цементного розчину. Використовувати для зовнішнього опорядження будинків гіпсові деталі дозволяється за умов надійного захисту їх від дії атмосферних опадів водостійкими покриттями (оліфа, парафін).

Виконання гіпсових деталей в приміщеннях з експлуатаційною вологою більшою 60% не дозволяється.

Закріплювати архітектурні ліпні деталі потрібно у відповідності з вказівками проекту при дотриманні наступних вимог:

– деталі з паперової маси закріплюються мастиками;

– легкі (масою до 1 кг) погонажні і штучні деталі з гіпсу висотою до 10 см або виготовлені на цементному в’яжучому висотою до 5 см при їх установленні у приміщенні на висоті до 1,5 м закріплюються на гіпсовому або цементному в’яжучому, а ті, що розташовані вище 1,5 м – додатково закріплюються на піронах;

– ліпні деталі середньої маси (від 1 до 1,5 кг) з гіпсу висотою більшою 10 см або ті, що виготовлені на цементному в’яжучому висотою більшою 5 см, закріплюються на костилях, шурупах і на розчинах;

– важкі деталі (масою вище 5 кг) виготовлені на виготовлені на каркасі із стальної арматури, кріпляться з її допомогою до основних конструкцій будинку;

– металеві поверхні потрібно захищати від корозії, або оцинковувати перед їх установленням;

– деталі фасадні рекомендується виконувати одночасно з муруванням стін;

– не допускається кріплення ліпних деталей мастикою, що містить гіпс, до бетонних поверхонь і поверхонь, що поштукатурені цементним розчином. 

 

 

Для того щоб якісно і швидко наклеїти шпалери вам знадобиться невеликий набір інструментів (рис. 3.7.1).

Це: шпатель, кисті, щітки, валики, ручник, шнур (схил), лінійка і ножиці.

Рис. 3.7.1. Інструменти для наклеювання шпалер.

 

Шпатель – застосовується при попередній підготовці поверхні під обклеювання.

Кисті – необхідні для нанесення клею. Можна використовувати махові кисті, флейцеві або макловиці. Краще скористатися широкими пензлями з довгим волоссям, ними дуже зручно наносити клей як на полотнище шпалер, так і на основу. Сухими китицями можна розгладжувати шпалери.

Щітки – застосовуються для нанесення клеючих розчинів. Можна скористатися хутряною або одежною щіткою. Ними також дуже зручно розгладжувати наклеєні шпалерні полотнища. З цією метою рекомендуємо використовувати спеціальні щітки, виготовлені з кінського волосу.

Ручник – ідеально підходить для нанесення клею на бордюри.

Валики – для обклеювання шпалерами вам може знадобитися поролоновий валик – їм легко наноситься клей. Валик для прикочування стиків полотнищ. Можна використовувати валик з полімерних матеріалів або гумовий.

Ножиці – застосовуються для нарізки шпалерних полотнищ. Для зручності краще мати ножиці з гострими довгими лезами.

Схил і шнур – необхідні як «контрольні» інструменти. Шнур – для точного нанесення горизонтальних ліній. За допомогою схилу відбивають вертикальні лінії. Додатково можна скористатися косинцем або лінійкою.

Крім цих інструментів, вам знадобляться чисті м’які ганчірки для розгладження поверхні шпалер.

Розкладати і змащувати шпалери можна на підлозі, але це не дуже зручно. Набагато зручніше це робити на робочому столі.

 

 

 

 

 

Обклеюють стіни і стелю шпалерами, плівками та іншим обклеювальним матеріалом після закінчення всіх опоряджувальних робіт, крім фарбування підлоги і встановлення плінтусів.

Шпалерами та іншими рулонними матеріалами обклеюють поштукатурені, дерев’яні стіни та стіни, що обшиті листовими матеріалами.

Технологією шпалерних робіт передбачене виконання підготовчих і основних операцій технологічного процесу. Структура технологічних операцій і послідовність їх виконання вказана в табл. 3.7.1.

До складу шпалерних робіт входять операції по підготовці поверхні, підготовці шпалер і наклеювання шпалер.

Підготовка поверхонь під опорядження шпалерними матеріалами аналогічна підготовці під покращуване фарбування водними складами, тільки останню ґрунтовку замінюють проклеюванням поверхні рослинними клеями або клеєм КМЦ. Дерев’яні конструкції перед обклеюванням оббивають деревоволокнистими листами або картоном.

Підготовлену поверхню обклеюють паперовою макулатурою внахлист – під шпалери простої якості і впритул – під шпалери середньої щільності, миючі шпалери, та шпалери на паперовій основі і тисненні. Не обклеюють макулатурою гипсокартонні листи, залізобетонні панелі, виготовлені в касетних формах, а також всі основи під миючі шпалери, шпалери на тканинній основі і лінкруст. Просохший шар макулатури під опорядження тисненими миючимися шпалерами, шліфують пемзою.

Обклеювання поверхонь шпалерами виконують після того, як просохне шар макулатури. Шматки шпалер укладають в пачку для однієї сторони кімнати лицевою стороною вниз і зміщують уступом 15...20 мм кромки, що не обрізають.

Чим щільніше папір шпалер, тим більше роблять стопок для намазування, щоб листи, що намазали, мали час для набухання. Клейову масу наносять валиками, за допомогою шпалерообмазочної машини, маховими щітками або макловицею.

Полотнище, що намазане і просочилося, складають втричі лицьовою поверхнею до себе і передають для наклеювання (рис. 3.7.1).

Наклеювання шпалер світлого тону внахлист починають від світлового отвору, темних – навпаки.

Полотнище прикладають верхнім обрізом до фризової частини стіни, перевіряють його вертикальність і притискують фризовий кінець до основи. Потім щіткою або ганчіркою притискують все полотнище по подовжній осі і розгладжують його від осі в сторони (рис. 3.7.2). Поверхні, що примикають до отворів, обклеюють із заходом на отвір. Коли клей на надлишках шпалер схопиться, їх відсікають гострим ножем по контуру отвору. Бордюр або фриз наклеюють по шпалерах, що просохли.

 

 

Рис. 3.7.1. Операції по нанесенню клеїв на шпалери щіткою:
I – нанесення смуги клею; II – розтушовування смуги поперечними рухами щітки; III – подовжнє розтушовування; IV – промазування клеєм смужки уздовж обрізаємої кромки; V – складання намазаних полотнищ шпалер для набухання і подачі для наклейки

 

 

Рис. 3.7.2. Обклеювання стін шпалерами:
I – провішування кута для відмітки вертикального положення наклейки першого від кута полотнища; II – притирання верхнього обріза полотнища за допомогою щітки з пружинним утримувачем; III – розгладження притиснутого полотнища від осі в сторони

 

Обклеювання стін лінкрустом виконують після його попереднього опорядження. Лінкруст на початку робіт замочують в гарячій воді (50...60°С) протягом 5...10 хв., не розкочуючи рулонів. При набуханні матеріал стає еластичніше, а лицьова сторона його – гарантованою від розтріскування при розкочуванні. Розкочують рулони лицевою стороною вверх і укладають стопкою.

Через 8...10 год. полотнища можна підбирати по рисунку і нарізувати на шматки.

Кромки полотнищ обрізають на верстаку з обох боків ножем по лінійці, і полотнища складають стопками лицевою стороною вниз.

Стіни під лінкруст проклеюють міцним клейстером. Полотнища намазують ще густішим клейстером за тією ж технологією, що і шпалери. При наклеюванні полотнищ необхідно стежити за щільним примиканням сусідніх листів один до одного і видаляти надлишки клею з шва.

Просохший лінкруст фарбують масляними фарбами, а кромки вздовж фризів або панелей закріплюють рейками з різних матеріалів.

Обклеювання стін синтетичними плівками має свої особливості.
Обклеювані поверхні готують так само, як і під високоякісне фарбування.

Для наклеювання плівок на тканинній основі застосовують клей “Бустілат”, безосновных плівок – кумароно-каучукові мастики, плівок на паперовій основі – 6%-вий розчин клею КМЦ.

Технологія наклейки всіх цих плівок однакова. Доставлені на об’єкт рулони плівок розкочують, розмічають відповідно до розмірів обклеюваних поверхонь.

Склеювальні склади наносять на розкочені полотнища, за допомогою валиків, залишаючи бічні кромки полотен непроклеєними на 50...100 мм.

Наклеювання здійснюють вручну зверху вниз, без обрізання кромок, внахлист, із заходом полотен на 30...40 мм. Після витримки шви полотен прирізають гострим ножем по металевій лінійці, кромки проклеюють емульсією ПВА і притискують до основи, проводячи по ним широким шпателем. Надлишки емульсії видаляють ганчіркою.

Декоративну самоклеючу плівку, наклеюють вручну зверху вниз, вивіряючи вертикальність першого полотнища виском. Після зняття захисного паперового шару на 800...1000 мм полотнище закріплюють, приклеюючи вверху з вивірянням його положення. Потім видаляють захисний папір, що залишився, і, натискуючи, плавним рухом щітки приклеюють полотнище до основи.

Поверхні, обклеєні шпалерами і плівками, не повинні мати забруднених ділянок, неспівпадання рисунка і тону, складок, повітряних міхурів, відставання кромок і інших дефектів.

Розкроювання шпалер, їх комплектація і постачання на будівельні об’єкти повинно виконуватись централізовано. Шпалери, що розкроєні за картами розкроювання, маркуються: вказується номер будинку, секції, квартири і кімнати.

Постачати шпалери на об’єкти необхідно в закритих контейнерах.
Поверхні, що підготовлені для оклеювання шпалер, повинні бути рівними, гладенькими, без піщинок і горбиків, що виступають, очищеними від забруднення, бризок розчину і клейового кольору.

Після очищення верхня частина стін, кути і поверхня уздовж периметра дверей і вікон повинні бути ретельно промитими водою до стану, при якому після просушування на чистій гончарці на залишається слідів фарби.

 

Таблиця 3.7.1. Структура технологічних операцій і послідовність їх виконання при обклеюванні поверхонь рулонними опоряджувальними матеріалами

 

 

Примітка: знаком “+” позначені операції, які обов’язково потрібно виконувати під час роботи з даним видом рулонного матеріалу.
Підготовку поверхні стін під обклеювання паперовими шпалерами починають після остаточного фарбування стелі і верху стіни смугою шириною 15-30 см.

Підготовка поверхонь для обклеювання шпалерами полягає в усуванні нерівностей і дефектів. Поштукатурені стіни шліфують. Тріщини заповнюють підмащувальною сумішшю, а потім шліфують підмащені місця (рис. 3.7.3). Дерев’яні поверхні перед обклеюванням шпалерами оббивають змоченим у воді картоном.

Стики між листами картону заклеюють папером після висихання. Під час висихання картон натягується. Стики можна заклеювати також і тканиною, яка називається серп’янкою.

 

 

Рис. 3.7.3. Підготовка поверхонь під опоряджувальні роботи:
а – шліфування (згладжування) поверхні; б – підмащування (розшивка) тріщин

 

Після закінчення підготовчих робіт поверхню обклеюють газетним папером (рис. 3.7.4).

 

 

Рис. 3.7.4. Підготовка поверхонь для наклеювання шпалер:
а, б – нанесення клейової суміші; в – наклеювання газет

 

Під прості і середньої щільності шпалери і папір наклеюють унапусток для того, щоб край одного аркуша попереду находив на другий, а під щільні шпалери – упритул. Наклеєні аркуші газет ретельно розгладжують для того, щоб при висиханні не утворились зморшки, здуття та інші дефекти. Після висихання наклеєного шару паперу поверхню шліфують пемзою. При роботі з простими і середньої щільності шпалерами цю операцію не виконують. При обклеюванні високоякісними шпалерами перший шар газет після висихання оглядають і усувають дефекти. Нерівності замащують.

Після висихання шпаклівки поверхню обклеюють другим шаром газет, стикуючи аркуші газет упритул. Стики другого і першого шарів не повинні співпадати.

Рівні і гладенькі поверхні обклеюють шпалерами без попереднього обклеювання папером. Для міцного зчеплення поверхні і паперу її попередньо промащують клейкою сумішшю. На верхню частину стін по лінії наклеювання шпалер клейку суміш наносять неширокою смугою, використовуючи щітку- ручник.

Нижче цієї смуги проклеювання виконують валиком або великою щіткою.

Після фарбування стелі і верхніх частин стін відбивають їх нижню межу шпагатом, що покритий сухим пігментом, або пристроєм з грифелем.

Нижче відбитої лінії ганчіркою, що змочена у воді, очищають стіну від набілу для того, щоб наклеєні шпалери не відшаровувались у тих місцях, де залишився набіл. Після цього всю поверхню очищають від пилу, бруду, бризок і патьоків штукатурного розчину, видаляють плями і загладжують торцем деревини.

Поверхню штукатурки ґрунтують полівінілацетатною ґрунтовкою. Після цього розрівнюють і підмащують щілини, вибоїни, шліфують підмащені місця і проклеюють клейстером із синтетичного клею КМЦ такого складу (на 10 л суміші): клей КМЦ – 400-500 г; вода – 10 л.

Наносити на поверхні стін клейові суміші потрібно валиком, а на верхній частині стін, в кутах і уздовж периметра дверей і вікон – пензлем або щітками.

Клейові суміші потрібно наносити рівним шаром без пропусків з розрахунку не більше 120 г на 1 м2 поверхні до початку густіння.

Повторне нанесення клею у верхній частині стін, в кутах і уздовж периметра вікон і дверей повинне виконуватись шириною 6-8 см.

Для проклеювання пористих поверхонь до цього клейстеру додають крейду.

Склад клейстеру для проклеювання пористих поверхонь такий: клей КМЦ (4%-й розчин) – 1 л; крейдяна паста 30%-ї вологості – 260 г. В’язкість суміші повинна бути 30-35 с за віскозиметром В3-4.

При підготуванні оштукатурених поверхонь під обклеювання полівінілхлоридними плівками, крім вказаних вище операцій, поверхню шпаклюють. Суцільний шар шпаклівки наносять після очищення і підмащування поштукатуреної поверхні, а після його висихання – шліфують і очищують від пилу.

Проклеюють поверхню двічі: перший раз – всю поверхню, вдруге – лише в окремих місцях (уздовж периметра віконних і дверних прорізів, по контуру стін, а також у кутах приміщення).

При підготуванні оштукатурених поверхонь під обклеювання лінкрустом виконують такі самі операції, що й при підготуванні під обклеювання паперовими шпалерами, крім обклеювання поверхні папером.

Бетонні і гіпсолітні поверхні готують під обклеювання паперовими шпалерами, полівінілхлоридними плівками, лінкрустом так само, як і поштукатурені, за винятком двох операцій: не виконують суцільного шпаклювання поверхні під час роботи з полівінілхлоридними плівками і обклеювання папером, працюючи з паперовими шпалерами.

Підготування поверхонь, що облицьовані листовими матеріалами індустріального виготовлення (гіпсокартонні і деревоволокнисті листи), включає операції з очищення їх від набілу, бризок мастики, ґрунтування полівінілацетатною ґрунтовкою.

Пошкоджені місця і стики між листами підмащують, а коли підмащення висохне, шліфують. На місце швів наклеюють смужки паперу шириною 80-100 мм.
Підготовлену поверхню покривають клейстером, після чого наклеюють шпалери.

При підготуванні дерев’яних поверхонь під обклеювання рулонними матеріалами їх оббивають картоном, стіни підмащують і після висихання підмащування – шліфують. Листи картону прибивають упритул штукатурними або іншими цвяхами довжиною 20-30 мм. Цвяхи забивають на відстані 80-100 мм один від одного так, щоб вони не виступали над рівнем картону. На місце стиків наклеюють смужки паперу такої ширини, щоб вони закривали шов і обидва ряди цвяхів. Після цього поверхню проклеюють і обклеюють папером унапусток. При роботі з полівінілхлоридними плівками поверхню обклеюють папером двічі.

Кожний шар паперу після висихання шліфують пемзою.
Перед початком обклеювання шпалери розрізають на полотнища. Обрізують край з одного або з обох боків. Під час нарізання шпалери оглядають, визначаючи однорідність кольору і можливі дефекти.

Нарізають полотнища з урахуванням результатів огляду. Для того, щоб при наклеюванні суміщати рисунок, по довжині шпалери нарізають з надлишком. При наклеюванні зайву частину полотнища відрізають на рівні плінтуса.

Нарізані полотнища укладають стопками рисунком донизу. Для обклеювання поверхонь паперовими шпалерами слід використовувати клейстер, що приготовлений на основі синтетичного клею КМЦ. В’язкість клейстеру повинна бути 25-30 с за віскозиметром В3-4.

Клейстер рекомендується намащувати на тильний бік шпалер щіткою- макловицею уздовж полотнища. Рівномірно розподіляють шар клейової суміші, рухаючи щітку в різних напрямках. Краї слід промащувати особливо ретельно.

Приклеювати шпалери можна тільки тоді, коли полотнище просочиться клейстером. Перед приклеюванням краї промащують удруге. Відмірюють відстань, яка дорівнює ширині полотнища. За допомогою виска намічають вертикальну лінію і по ній наклеюють полотнище (рис. 3.7.5) притискуючи полотнище до стіни у верхній частині, розгладжуючи його щіткою або чистою ганчіркою зверху донизу і від осі полотнища до країв. Друге полотнище при обклеюванні унапусток наклеюють так, щоб воно перекривало перше на ширину необхідного краю. При наклеюванні другого полотнища і всіх інших потрібно стежити, щоб не змістився рисунок. Верхній край полотнищ повинен розміщуватись на відбитій горизонтальній лінії. Як правило, шпалери наклеюють двоє робітників.

Обклеювання починають зверху, суміщуючи край полотнища з горизонтальною лінією розмічування. Полотнище, що прикладене до стіни, ретельно розгладжують для того, щоб не було зморшок і пухирців.

Використовують для цього волосяні щітки або чисті ганчірки. Пригладжування виконують від середини до країв уздовж усього полотнища. При наклеюванні шпалер необхідно слідкувати за співпаданням рисунка на полотнищах. Обклеювання шпалерами можна виконувати при температурі в приміщенні не нижчій +8°С. Вікна і двері повинні бути зачиненими, оскільки наявність протягів спричиняє нерівномірне висихання шпалер та їх короблення. Для того, щоб шпалери, що наклеєні нахлистом, щільно тримались, іноді на край раніше наклеєного полотнища невеликою щіточкою наносять клейку суміш.

При наклеюванні шпалер упритул відрізують край з обох боків. Край обрізують дуже ретельно: по лінійці, яка має довжину, що дорівнює довжині полотнища шпалер.

При обклеюванні стелі шпалерами підготування поверхні виконують у такій самій послідовності, що і для стін. Наклеюють шпалери на стелю упритул і нахлистом. Обклеюючи стелю, шпалери опускають і на верх стін. Це необхідно для того, щоб забезпечити їх перекривання шпалерами, які наклеюють на самі стіни. На стелю шпалери наклеюють паралельно променям світла, щоб стики були не такими помітними.

 

 

Рис. 3.7.5. Наклеювання шпалер:
а – розмічання під перше полотнище; б – наклеювання полотнищ; в – розгладжування щойно наклеєних шпалер за допомогою щітки

 

Підготовлену поверхню проклеюють клеєм “Бустілат” або іншою сумішшю.

Після цього додатково промащують місця біля країв шпалер і кутки.

При наклеюванні різного виду шпалер можуть виникати дефекти. Найчастішими з них є пухирці і зморшки на поверхні, що обклеєна. Причиною цих дефектів може бути незадовільне розгладжування при наклеюванні, недостатнє витримування шпалер із нанесеною клейовою сумішшю до їх наклеювання.

Використання міцного клейстера для шпалер із тонкого паперу також може спричинити ці дефекти. Виправити дефекти можна лише переклеюванням.

Непроклеєні ділянки відгинають, добре промащують клейстером обидві поверхні, що склеюються, і ретельно розгладжують.

Перед обклеюванням новими шпалерами старі необхідно зняти. Раніше вважалося допустимим наклеювати одні шпалери на інші. Зараз це вважається недопустимим, а при використанні шпалер, що миються і вінілових це просто недопустимо. Перед зніманням звичайних друкарських шпалер поверхню необхідно попередньо змочити за допомогою губки або садового обприскувача.

Після усмоктування води, у разі необхідності, цей процес можна повторити. Потім жорсткою шпалерною скребачкою необхідно видалити старі шпалери, починаючи зі шва.

Обклеювання поверхонь синтетичними опоряджувально-декоративними плівками на паперовій основі рекомендується виконувати використовуючи 8%-й розчин клею КМЦ, ПВА або мастику “Гумілакс”.

Синтетичні безосновні плівки рекомендується приклеювати кумарононейритовим клеєм КН-2, ПВА, мастиками “Гумілакс” або “Помілакс”.

При обклеюванні поверхонь синтетичними плівками кожне наступне полотнище потрібно клеїти унапусток на 5-10 мм.

При обклеюванні поверхонь лінкрустом рекомендується полотнища лінкрусту, що підготовлені за розмірами в рулонах, змочити водою з температурою 50-60°С на 3-5 хвилин. Після цього полотнища розгортають, складають одне на одне на 8-10 годин для того, щоб вони вирівнялись. Така підготовка лінкрусту сприяє розм’якшенню полотнищ, лінійні розміри яких збільшуються до 2%.

Невиконання операції по змочуванню лінкрусту призводить при його наклеюванні до здуття полотнищ і відшарування їх від поверхні. Лінкруст приклеюють упритул.

При виконанні робіт з обклеювання поверхонь лінкрустом слід мати на увазі те, що лінкруст міцно тримається лише на міцній основі, тому поверхня повинна бути добре підготовленою (поґрунтованою олійною або полівінілацетатною ґрунтовкою і проклеєною тим клейстером, на якому приклеюється лінкруст).

Лінкруст рекомендується приклеювати 8-10%-ним розчином казеїнового клею, полівінілацетатною дисперсією, клеєм “Бустілат” або мастикою “Гумілакс”.

Після опорядження всього приміщення шпалерами прибивають наличники і плінтуси.

 

 

Паперові шпалери (прості, середньої щільності, щільні і шпалери, що стійкі до вологи) рекомендується використовувати в житлових будівлях при опорядженні поверхонь стін і стель. Їх наклеювання виконується по ретельно підготовленій поверхні.

Полівінілхлоридні плівки (ПДО – без клейового шару і ПДСО – з клейовим шаром на протилежному боці, який захищений спеціальним папером) дозволяється використовувати для опорядження попередньо підготовлених внутрішніх поверхонь стін в житлових і громадських будівлях, дверних полотен та інших елементів інтер’єрів, крім шляхів евакуації в громадських будівлях.

 Шпалери, що миються – це друкарські шпалери, що містять тонке прозоре пластикове покриття. Його накладають при виготовленні для того, щоб надати стійкості проти води. Шпалери, що миються, можуть бути також фактурними або тисненими. Пластикова поверхня цих шпалер витримує обережне миття і протирання губкою з м’яким миючим засобом, але її не можна скребти або чистити абразивними матеріалами. Такі шпалери підходять, наприклад, для приміщень, що мають іноді високий вологісний режим експлуатації – кухні, ванні кімнати, приміщення для прання і сушіння білизни.

 Вінілові шпалери складаються з вінілової плівки, що ламінована на паперову підкладку, з надрукованим рисунком. І в цих шпалерах поверхня може бути фактурною або тисненою. Іноді можна зустріти так звану вінілову фольгу – вінілові шпалери з металізованою поверхнею. Ці шпалери значно міцніші за ті, що миються. При правильному наклеюванні їх можна терти щіткою для видалення плям, не перезволожуючи їх при цьому для того, щоб не відстало покриття.

Ще міцнішими є спінені вінілові шпалери, поверхневий шар яких насичений крихітними повітряними пухирцями. Поверхня цих шпалер може бути глибоко офактуреною або тисненою, що імітує такі матеріали, як керамічна плитка і шарувате дерево. Повітряні пухирці, що є в цих шпалерах, виконують теплоізоляційну дію. Унаслідок їх значного обсягу, продаються ці шпалери в рулонах меншого метражу.

Друкарські шпалери - мають нанесений друкарським способом рисунок. Найбільш сучасні з них - 3D шпалери. 

Альтернативою друкарським шпалерам є текстильні. Вони можуть бути отримані наклеюванням тканини на папір. Частіше інших з цією метою використовується мішковина, але виготовляють їх і з таких матеріалів, як шовк, твід, вовняна пряжа, рогожка і полотно. Істотним недоліком цих шпалер є їх висока ціна.

Інший вид фактурних шпалер призначений під фарбування. Цей вид іноді називають рельєфними шпалерами. Ці шпалери випускаються з тисненим – безладним або регулярним візерунком. Тиснення відбувається, коли клей, що зв’язує шари між собою, ще не висох. Це допомагає зберегти рельєф при наклеюванні на стіну. Шпалери з відносно низьким рельєфом звичайно називають двошаровими. Шпалери з вищим рельєфом виготовляються з міцнішого паперу, що містить деревні, а частіше – бавовняні волокна, і також наклеюються вологими.

Усі рельєфні шпалери можна фарбувати водоемульсійними й олійними фарбами.

 

 

3D шпалери (рис. 3.6.1.).

 

Рис. 3.6.1. 3D шпалери.

 

На перший погляд — це звичайні шпалери, але при найближчому розгляді вони створюють ефект необмеженого простору. На подібних шпалерах може бути абсолютно будь-яке зображення від фотографій до абстрактних зображень. Якщо інтер’єр оформлений в класичному стилі, то можна просто доповнити його 3D бордюрами. Крім того, подібні шпалери можуть бути флуоресцентними.

Це нововведення має особливо сподобатися дітям і підліткам, так як в темряві або при використанні BLB освітлення кімната може перетворитися на об’ємну панораму. Для загальних кімнат і приміщень без вікон підійдуть шпалери «вид з вікна», на 3D шпалерах подібна панорама буде дуже реалістична. Також цей вид обробки буде добре виглядати в розважальних клубах і кафе.

Якщо подібні зміни інтер’єру не можливі, то можна просто наклеїти кумедні малюнки на двері, що дозволить трохи розширити простір і внести в інтер’єр родзинку. Кімната буде виглядати цікавіше, якщо з дверного отвору буде відкриватися вид на морське узбережжя. Дуже цікаво ці шпалери можуть виглядати у ванній кімнаті або туалеті, наприклад можна зробити зі стіни морську панораму з пропливаючими повз зграями риб і дельфінів.

При оформленні інтер’єру 3D шпалерами необхідно пам’ятати, що існує одна умова — на зображення потрібно дивитися з невеликої відстані, для того щоб оцінити всю принадність 3D ефекту. Також важливу роль відіграють освітлення і підсвічування, особливо в тому випадку, якщо шпалери флуоресцентні.

Клеяться 3D шпалери за допомогою звичайного клею ПВА, клею для вінілових шпалер. Також можлива установка їх в раму. Ці шпалери вологостійкі, тобто їх можна мити з миючим засобом. Основними властивостями цих шпалер є пожежобезпечність, стійкість до впливу вологи, деформації, вигоряння.

Давайте розглянемо поетапно основні моменти, з якими ви зіштовхнетеся при обклеюванні поверхні 3D покриттям.

Перед тим як клеїти шпалери переконайтеся, що ваша стіна вирівняна, відсутні тріщини і виїмки, поверхня вичищена від старого покриття. Щоб позбутися від старіших шпалер, намочіть стіну і очистіть стіну шпателем. При необхідності вирівняйте і зашпаклюйте стіну.

Правильно клеїти 3D шпалери тільки на суху і рівну поверхню. Поклейку шпалер можна проводити тільки в приміщеннях без протягів, з закритими вікнами і вимкненим кондиціонером.

3D покриття легкі в обробці, при їх наклеюванні клей слід наносити не на зворотню сторону шпалер, а прямо на стіну. Ще однією перевагою шпалер даного типу є те, що при їх поклейці не потрібно витримувати час, необхідний для просочування.

Клеїти 3D шпалери завжди краще від кута. Зручніше клеїти шпалери удвох, коли один прикладає і вирівнює верх, стоячи на драбині, а другий підтримує нижній кінець смуги, при тому знаходячись на підлозі і обережно сполучати кромку з вертикальною лінією, проведеної по стіні.

Якщо ви клеїте два полотна, то їх завжди необхідно з’єднувати встики , іншими словами полотнища не повинні заходити один на одного. Не забувайте слідкувати, щоб клей не попав на лицьову сторону шпалер. Якщо ж таке трапилося, тут же витріть його сухою ганчіркою (не щіткою).

Решту матеріалу під стелею і біля плінтуса обережно підрізаєте шпалерним ножем по лінійці. При використанні тупих ножів є можливість порвати або зім’яти шпалери. Якщо є можливість, то краще зняти плінтус перед початком поклейки шпалер.

Біля розеток і вимикачів обої заздалегідь не розрізають, а наклеюють прямо на отвори. Коли клей висохне, в місцях знаходження розеток і вимикачів вирізають отвори. Після завершення роботи,прикручують на своє місце. І ніколи незабувайте знеструмити розетки перед початком роботи.

 

 

Рідкі шпалери (рис. 3.6.2).

 

 

 

Рис. 3.6.2. Рідкі шпалери

 

Цей вид оздоблювального матеріалу продається не в рулонах, як звичайні шпалери, а в пакетах дрібної розфасовки. Відкривши такий пакет, можна побачити якусь дрібну тирсу, м'яку навіть з вигляду. Насправді - це суміш целюлози, бавовни або шовку, спеціального клею і барвників, яка отримала назву "рідкі шпалери".

Завдяки своєму унікальному складу рідкі шпалери мають антистатичні властивості - вони не притягують до себе пил. Ця якість особливо цінується господинями під час прибирання в будинку, а також людьми, що страждають алергією на пил. Крім того, нанесені на стіну рідкі шпалери мають мікропористу структуру, що в якийсь мірі підвищує звуко-і теплоізоляцію приміщення і в той же час шпалери не вбирають в себе ніякі запахи. Ну, і останнє - рідкі шпалери на стіні виглядають стильно, акуратно і модно!

Рідкі шпалери можна використовувати в будь-якому приміщенні - кімнаті, офісі, кафе, а також у ванній і на кухні, правда, тут їх краще покрити акриловим лаком, тому що рідкі шпалери змиваються водою. Таке покриття забезпечить стіні вологозахисний шар, та й виглядати вони будуть ще краще.

Готуємо стіну. Спочатку потрібно підготувати стіни приміщення. Вони обов'язково повинні бути сухими і чистими. Якщо на стінах наклеєні старі шпалери, то їх потрібно зняти, попередньо розмочивши, а потім дати стіні підсохнути. Обов'язково потрібно видалити зі стіни цвіль, інакше вона знову проступить, але вже на нових шпалерах. Для цього можна використовувати спеціальні антисептики, у великій кількості наявні в продажі.

Добре б і усунути причини виникнення грибка, виконавши на цій ділянці теплоізоляційні внутрішні роботи. Для цього достатньо наклеїти на стіну кілька аркушів пінополіуретану (пінопласту), а потім нанести на нього суху суміш, попередньо наклеївши сітку. На стіні вийде невеликий виступ в товщину пінопластового листа, але він не зіпсує загальної картини.

Для підготовки стіни потрібно пройтися по ній наждачною шкіркою великої зернистості, видалити всю решту пилу і нанести за допомогою шпателя ґрунтовку.

Ґрунтовка потрібна для того, щоб:

вирівняти наявні на стіні нерівності; закрити мікроскопічні пори в стіні; знизити витрату рідких шпалер; поліпшити їх зовнішній вигляд; забезпечити краще зчеплення шпалер зі стіною.

Ґрунтовку можна вибирати будь-яку, призначену під рідкі шпалери. Прекрасно зарекомендували себе нові ґрунтовки - Бетоноконтакт і глибокого проникнення, але і коштують вони трохи дорожче, ніж звичайні. Добре підходить під рідкі шпалери і алкідна ґрунтовка. Після того, як ґрунт висохне, можна сміливо приступати до нанесення шпалер.

Клеїмо рідкі шпалери.

Для приготування суміші краще всього використовувати пластмасову ємність. Готувати шпалери до роботи потрібно в суворій відповідності з інструкцією, наявною на упаковці. Зазвичай вони розводяться теплою водою у співвідношенні 1:3 або 1:4. Суміш потрібно дуже ретельно перемішувати до тих пір, поки не зникнуть всі грудки, і вона не стане однорідною. Майже в усі види рідких шпалер додаються барвники. Для цього добре підходять такі, як "Сена" і "Колорант". Змішуючи барвники різноманітних відтінків, можна добитися будь-якого колірного дизайну.

Ємність накривається поліетиленовою плівкою, щоб суміш не випаровувалась, і залишається на деякий час, вказаний в інструкції на упаковці.

Суміш, яка вистоялась, наносять на стіну шпателем, приблизно так само, як і ґрунтовку. Потім її добре розмазують по стіні шаром до 3-5 мм. Після нанесення суміші рідких шпалер приблизно на 1 м кв. стіни, по ній прокочуються валиком для того, щобповерхня все ретельно ввібрала.

На ще мокрих рідких шпалерах можна створити рельєфний малюнок. Для цього вам знадобиться валик з накаткою. Якщо щось у роботі вам не сподобалося, то вже висохлі шпалери можна намочити водою і зняти шпателем, а потім нанести на стіну інший шар.

Сохнуть рідкі шпалери при температурі вище, ніж 10 градусів тепла, від 12 до 48 годин залежно від вологості приміщення. Лакове покриття проводиться на рідких шпалерах тільки після їх повного висихання.

 

 

Коркові шпалери (рис. 3.6.3.).

 

Рис. 3.6.3. Коркові шпалери

 

Корок, з якого виготовляють коркові шпалери, робиться, з кори коркового дуба. Один раз в 10 років з дерева знімають кору і подрібнюють її до найдрібніших частинок. Далі, під гарячим пресом подрібнений корок наносять на основу з щільного паперу або флізеліну - так виходять коркові шпалери. При цьому, виробники не використовують клей, вся справа в тому, що в процесі пресування корок сам виділяє склеювальні речовини. Як правило, виробники випускають такі шпалери рулонами, точно так, як і будь-які інші шпалери. При бажанні коркові шпалери покриваються кольоровим або нейтральним лаком.

Переваги коркових шпалер.

Крім натурального походження корок має масу позитивних якостей, завдяки чому коркові шпалери ідеально підходять для будь-якого типу приміщень, починаючи від житлової квартири і закінчуючи торговими приміщеннями. Давайте детально розглянемо всі плюси пробкових шпалер:

Натуральний, екологічно чистий матеріал.

Не вигоряють і не вицвітають з часом.

Стійкі до впливу миючих засобів.

Володіють антибактеріальними властивостями, перешкоджають розповсюдженню цвілі.

Стійкі до механічних пошкоджень.

Не підтримують горіння.

Не вбирають запахи.

Не електризуються.

Пориста структура пробки чудово затримує звукові хвилі.

Зберігають сприятливий мікроклімат в квартирі. У спекотну погоду буде прохолодніше, а взимку тепліше.

Миються звичайними миючими засобами.

Не притягають пил.

Єдиним недоліком коркових шпалер є їх висока ціна, але результат вартий цих витрат, тому що кімнати обклеєні корком, виглядають настільки красиво і сучасно, що відразу забуваєш про всі фінансові витрати. І не обов'язково клеїти пробку на всю стіну, можна поєднати її з іншими видами шпалер або фарбуванням. Так само її можна наклеїти на укоси, колони, короби.

Як клеїти коркові шпалери з паперовою підкладкою.

Спочатку, необхідно переконається, що поверхня стіни має рівну площину, заґрунтована ґрунтом глибокого проникнення, суха і чиста. Інакше, шпалери можуть просто відвалиться. Тільки після цього можна приступати до приготування клею.

Кольори корку.

Шпалери клеять на спеціальний клей для пробки або важких шпалер на паперовій основі. Далі, потрібно нарізати рулон шпалер на смуги за розміром і дати їм відлежатися. Тим часом, можна вивчити інструкцію виробника, з'ясувавши всі рекомендації. Приміщення, де ви клеїте шпалери, повинно бути ізольовано від сонячних променів і протягів. Коли все буде готове, можна приступати до обклеювання стін. Клей краще наносити на шпалери з валиком. Клеїти шпалери краще з напарником, поки один прикладає верх, другий допомагає знизу. Різати, просочені шпалери слід ножицями, а не ножем. Смуги шпалер клеять встик, прокочуючи стики гумовим валиком. Слідкуйте за тим, щоб клей не потрапив на поверхню шпалер. Але якщо це сталося не стирайте його відразу, дочекайтеся поки клей засохне і тільки тоді видаліть його. Також, слід стежити, щоб не було бульбашок повітря. Найважчий момент - клеїти шпалери в кутах, справа в тому, що при згинанні коркові шпалери легко тріскаються, тому кути потрібно проклеювати з особливою обережністю. В кімнату обклеєну пробкою, ідеально впишуться підлогові і стельові плінтуса, покриті все тієї ж пробкою. Ну от і всі основні моменти, як бачите процес обклеювання корковими шпалерами не сильно відрізняється від наклеювання простих шпалер.

Самоклеючий корок.

Крім коркових шпалер з паперовою підкладкою існують ще самоклеючі коркові шпалери. Такі шпалери можна клеїти не тільки на стіни, але і обклеїти нею меблі і двері. Для цього вам не потрібно розводити і наносити клей. Потрібно тільки видалити папір від клейового шару і обклеїти потрібну вам поверхню.

 

 

 

Вінілові шпалери (рис. 3.6.4.)

 

Рис. 3.6.4. Вінілові шпалери.

 

Велика різноманітність квітів, текстур і малюнків вінілових шпалер, а також їх стійкість до ультрафіолету й вологи робить їх дуже популярними. Однак правильна їхня наклейка вимагає дотримання ряду правил. Давайте розглянемо як клеїти вінілові шпалери правильно.

Типи вінілових шпалер і підготовка стіни

Залежно від використаних технологій, цей вид шпалер ділять на три типи:

рельєфні;

спінені (структурні);

шовкографія.

Крім того, існують також матеріали з підвищеною вологостійкістю. Перераховані три типи мають різну товщину й дозволяють сховати або ж, навпаки, підкреслюють недоліки базової поверхні.

Крім зачищення стіни, необхідно виконати також підготовку електроприладів. Усі розетки, вимикачі знеструмлюються, підведені для світильників проводка також. Місця розташування розеток і вимикачів заклеюються малярським скотчем по контуру металевих елементів. Після повного висихання шпалер у цих місцях вирізьблюються отвори під установку зовнішньої частини приладу.

Матеріали й інструменти для проклейки

Список необхідних матеріалів і інструментарію наведений в цьому параграфі, тут же варто додати тільки кілька слів.

Підвищена щільність цього виду покриття вимагає особливої гостроти ріжучої крайки ножа – а якщо ні, то полотнища будуть м’ятися й рватися, а не прорізатися. Крім того, на них клей наноситься більш тонким шаром – так, щоб не було його надлишку. Це пов’язано з тим, що потрапивши на лицьову поверхню шпалер, клей може їх зіпсувати. У зв’язку із цим для ємності, що клеїть, повинна бути мати площина для віджиму валика.

Відмінність у технології залежно від основи

Вінілові шпалери випускаються у двох варіантах: на паперовій або флізеліновой основі. У першому випадку їх необхідно промащувати клеєм так само, як звичайні паперові полотнища.

Як клеїти вінілові шпалери правильно?

Вінілові шпалери дуже “примхливі” відносно перепадів температури й вологості при висиханні, тому в процесі роботи й після її закінчення приміщення не повинне провітрюватися або щоб не працював кондиціонер до повного висихання обробки.

Основні пункти робочого процесу наведені нижче:

шпалери розкроюють відповідно до їхнього малюнку й виконаного розрахунку;

стіни підготовлюють до наклеювання й відбивають вертикаль;

замішують клей згідно з інструкціями виробника;

підготовлені полотнища промащують клеєм і складають для намокання;

змазують клеєм ділянку стіни на ширину, що перевищує ширину однієї смуги;

прикладають смугу до стіни й злегка притискають. Це зручніше робити вдвох;

розгладжують полотнище зверху вниз і від середини до країв за допомогою валика або щітки з коротким ворсом;

виступаючий по краях клей негайно видаляється вологою ганчіркою або губкою;

зайві ділянки підрізаються дуже гострим ножем під лінійку або за допомогою краю шпателя;

наклеюють наступну смугу, ретельно стикуючи її з попередньою.

Увага! Даний вид шпалер не можна розтягувати завширшки при проклейці, оскільки вони можуть потім стискуватися. При цьому розійдуться стики. Якщо в куті або іншому проблемному місці важко звести стики, краще наклеїти смуги внахлест і підрізати їх одночасно.

 

 

Шпалерні роботи – це технологічний процес обклеювання стін і стель шпалерами, плівками та іншими матеріалами.

 

Шпалерами обклеюють внутрішні поверхні стін житлових будинків і приміщень побутового призначення. Шпалери не лише прикрашають, а й утеплюють кімнати. У дерев’яних будинках шпалерами обклеюють і стіни, і стелю.

До шпалерних робіт приступають після завершення всіх опоряджувальних робіт, за винятком останнього фарбування столярних виробів і підлоги. Вологість обклеюваних поверхонь не повинна перевищувати 12% для деревини і 8% для інших матеріалів (ГОСТ 23305–78).

Шпалерні роботи полягають в наклейці на наперед підготовлену поверхню рулонних матеріалів.

При опорядженні приміщень рулонними матеріалами застосовують звичайні і вологостійкі шпалери, лінкруст, синтетичні плівки на паперовій і тканинній основі, декоративні самоклеючі плівки, 3-D шпалери, коркові шпалери, рідкі, вінілові, шовкові шпалери тощо.

Для приклеювання шпалер, як правило, використовують синтетичний клей КМЦ. Для приклеювання синтетичних плівок і килимових матеріалів використовують полівінілацетатні емульсії ПВА, клеї на основі КМЦ і бустілат.

Шпалери доставляють на об’єкт з бази виробничо-технологічної комплектації в контейнерах, з обрізаними кромками, розкроєними за розмірами і підібраними за кольором і рисунком для кожного приміщення.

Лінкруст і синтетичні плівки доставляють в рулонах заводського виконання. Їх розкроюють на місці проведення робіт.

Колір, рисунок шпалер і плівок визначає архітектор – автор проекту залежно від призначення і орієнтації обклеюваних приміщень.

Якісні категорії опорядження шпалерами визначаються використанням простих шпалер, шпалер середньої щільності і тиснених.

Шпалери випускають у вигляді рулонів, які мають різну довжину і ширину.

Шпалери – це папір різної щільності. На лицьову поверхню шпалер (вона може буди гладенькою або рифленою), як правило, наносять рисунок. Шпалери випускають декількох видів: звичайні, вологостійкі і імітуючі.

Лицьова поверхня шпалер, що миються, покрита спеціальною сумішшю.

Термін “шпалера” використовується до різноманітного асортименту декоративних матеріалів, що продаються в рулонах і наклеюються на стіни і стелі клеєм, що дозволяє їх потім без зусилля видалити.

 

Під шпалерними роботами розуміють покриття стін з різних матеріалів, а також інших конструкцій, різновидами шпалерних матеріалів, що виготовлені спеціально з цією метою.

 

 Призначення шпалер – задовольняти вимоги захисту поверхні, естетичні потреби, а також вимоги гігієнічних норм.

 

Шпалери за матеріалами, зовнішнім виглядом, призначенням та іншими характеристиками класифікуються так:

– за матеріалами: паперові, вінілові, текстильні, з металевої фольги тощо;

– за зовнішнім виглядом (фактурою): гладенькі, спінені, ворсові, з рельєфним рисунком, гофровані тощо;

– за призначенням: для задоволення естетичних вимог, для захисту поверхні, для звукоізоляції, для гідроізоляції, для пароізоляції тощо;

– за умовами догляду й очищення: сухого очищення, вологого очищення, такі, що миються;

– за масою 1м2: легкі, середні, важкі;

– за якістю шпалери поділяються на три групи: прості, середньої та високої якості.

Шпалерами обклеюють тільки внутрішні поштукатурені, бетонні, дерев’яні поверхні, а також поверхні, що облицьовані листами індустріального виготовлення.

Вид і колір шпалер повинен відповідати вказаному в проекті. При відсутності вказівок в проекті, вид і колір шпалер погоджується із замовником.

Вологість поштукатурених поверхонь, які підготовлені до виконання шпалерних робіт, повинна бути не більшою 8%, а для бетонних – 12%.

При виконанні шпалерних робіт температура в приміщенні повинна бути не нижчою +10°С, відносна вологість повітря – не більшою 70%, а освітленість – 100 люкс.

В будівельній практиці обклеювання поверхні внутрішніх приміщень шпалерами знаходить усе ширше застосування. Це пов’язане з тим, що шпалери мають багато позитивних якостей у порівнянні з іншими видами опорядження внутрішніх поверхонь, а саме:

– вибір за кольором і матеріалом відповідно до призначення, естетичними вимогами і можливостями;

– легке виконання робіт за допомогою простих засобів, без спеціального оброблення поверхні;

– легкий ремонт, просте очищення поверхні й обновлення;

– довговічна тривалість служби.

 

 

Серед інструментів для малярних робіт основними є інструменти, за допомогою яких наносять фарбувальні, ґрунтувальні та шпаклювальні суміші. 

Фарбування вручну застосовують при невеликих обсягах робіт, а також для нанесення покриття в важкодоступних місцях або на складні конструктивні елементи. При цьому використовують різний ручний інструмент і пристосування (рис. 3.4.1).

Валик – найбільш продуктивний ручний інструмент. Їм фарбують в зміну 200...250 м поверхні. Валики виготовляють з хутряним покриттям (ВХ), використовуваним для будь-яких фарбувальних складів і з поропластовим покриттям (ВП), призначеним тільки для водно-клейових складів. Валики використовують в комплекті з ванночкою для фарби і гратами для віджимання фарби. До поверхні валик прикладають на деякій відстані від початку смуги, яку фарбують, щоб залишити можливість розтушувати набрану фарбу, і двома-трьома рухами прокатують валиком по цій смузі. Є валики з примусовою подачею фарби до його робочої поверхні.

Щітки для фарбування використовують трьох типів: махові – для фарбування стель і стін, макловиці – для стін і ручники – для фарбування столярних виробів або ділянок стін з дрібним деталюванням. Маховою щіткою більшість малярних сумішей наносять двома шарами з інтервалом в добу. Кожен шар спочатку наносять, а потім розтушовують в перпендикулярному напрямі. На стелях розтушовування ведуть у напрямі до вікна, на стінах – вертикально.

      

 а                                     б 

Рис. 3.4.1. Інструмент і пристосування для фарбування поверхонь вручну:
а – валик; б – щітка.

Макловиці використовують для фарбування стін клейовими фарбами, при цьому фарбу наносять одним шаром і без розтушовування. Щоб стики на плоских ділянках свіжонанесеної фарби були непомітні, використовують три прийоми нанесення: ярусами (по вертикалі), захватками (по горизонталі) і в дві щітки.

Ручниками фарбують віконні рами, фільончаті двері, опалювальні прилади, труби різного призначення, галтелі, лиштви, відбивають панелі на межах різного кольору або різних складів фарби. З цією ж метою використовують різні ручні пристосування вузького призначення: для труб; радіаторів; ніш опалювання, стійок сходових огорож тощо.

 

  

 За технологічними ознаками виконуваних робіт машини поділяються на такі групи:

 для приготування фарбувальних сполук;

 для підготування поверхонь під фарбування;

 для нанесення фарбувальних сполук.

 

 

Малярні і шпалерні роботи закінчують весь комплекс робіт зі зведення будівель: їх виконують в останню чергу.

 

При виконанні малярних робіт з нанесення на поверхню будівельних конструкцій водних і безводних фарб використовують лакофарбові покриття, що призначаються для захисту конструкцій від корозії, загнивання, поглинання вологи, загорання, дії хімічних речовин, створення в приміщеннях необхідного санітарного стану і підтримання в них чистоти, архітектурно-художнього опорядження будівель і споруд або їх окремих приміщень.

Від якості й ретельності цього процесу залежить якість фарбувальних покриттів.

До складу підготовчих операцій входять згладжування і очищення поверхонь, розшивання тріщин, вирубка сучків і засмолів; ґрунтовка, підмазування, шпаклювання і шліфування (вирубані місця раніше закладають дерев’яними вставками).

Поверхні  приміщень, які опоряджуються, здають під малярні роботи у відповідному стані: отвори в будівлі повинні бути засклені або тимчасово закриті щитами, щоб захистити приміщення від пилу і нерівномірного просушування малярних покриттів.

Вологість оштукатурюваних поверхонь допускають не більше 8% (вологі штукатурки можна фарбувати тільки вапняними складами). На оштукатурюваних поверхнях не повинно бути дутиків і тріщин, щілин в місцях примикання до лиштв, підвіконня і плінтусів, а також пропусків в нішах за радіаторами і трубами різного призначення. Допустима вологість столярних виробів не більше 12%. Вони повинні бути добре пригнаними і очищеними від пилу. Ретельно перевіряють, щоб конструкції були жорсткими і не мали хитких елементів; підлога – міцно скріплена, а дошки прибиті і не допускали провисання.

Підготовчі операції починають з очищення поверхонь. Невеликі об’єми робіт виконують вручну, закріпивши шкірку на дерев’яній колодці, а великі – за допомогою шліфувальних машин.

Рис. 3.3.1. Очищення поверхні

Наступною операцією є розшивання тріщин на штукатурці й щілин на дерев’яних поверхнях з видаленням випадаючих сучків і засмолів.

Ґрунтовку поверхні здійснюють перед частковим підмазуванням щілин, видаленням дутиків тощо, а також перед нанесенням кожного шпаклюючого шару і перед фарбуванням. Склад ґрунтовки наносять за допомогою фарбопультів, фарборозпилювачів, валиків і махових щіток.

Ґрунтовки, в які входить мідний купорос, наносять вручну або працюють в респіраторах. Ґрунтовка всієї поверхні робить її однорідною відносно поглинання рідини з подальших малярних покриттів і покращує зчеплення останніх з поверхнею основи.

Часткове підмазування виконують вручну шпателем з твердим полотном, направленим під кутом 45° до русла тріщини. Після затвердіння підмазаних місць їх шліфують шліфувальними машинами або вручну (при невеликих об’ємах). Після шліфування з поверхні видаляють пил щіткою з рослинним ворсом або пилососом. Потім виконують другу ґрунтовку всієї поверхні.

По висохшому ґрунту виконують суцільне шпаклювання відповідними складами.

Шпаклівку наносять за допомогою пневматичних або гідродинамічних установок низького тиску, застосовуючи шпаклюючу масу з осіданням стандартного конуса 110...120 мм. Роботу виконує ланка з 3 чоловік – один наносить вудочкою шпаклівку, а двоє розрівнюють її гумовими шпателями.

При ручному шпаклюванні застосовують густіші склади з осіданням конуса 60...80 мм. Їх наносять і розрівнюють шпателем з жорстким полотном вертикальними смугами зліва направо, причому при нанесенні кожної нової смуги шпатель перекриває попереднє покриття на 20...30 мм.

Після висихання шпаклівки на наступну добу її шліфують.

Шліфування суцільної шпаклівки виконують пемзою, закріпленою в обоймі, або шкуркою; вручну або із застосуванням пневматичних або електричних шліфувальних машин, на дисках яких закріплюють пемзу або шкурку.

Число і послідовність підготовчих операцій залежить від категорії малярного опорядження.

При простому опорядженні, як правило, достатньо однієї ґрунтовки, проте неякісне виконання загальнобудівельних робіт приводить до необхідності виправлення дефектів, до підмазування тріщин і шліфування підмазаних місць.

При покращеному фарбуванні після згладжування поверхні виконують розшивання тріщин, вибіркову ґрунтовку поверхні, часткове підмазування і її шліфування з видаленням пилу і суцільну ґрунтовку. На цьому завершують підготовку під фарбування водними складами. Під масляні склади після суцільної ґрунтовки виконують суцільне шпаклювання, шліфування з видаленням пилу і другу ґрунтовку під фарбування.

При високоякісному опорядженні, окрім процесів, що передують фарбуванню, виконують подвійне і потрійне суцільне шпаклювання з шліфуванням і ґрунтовкою.

Рис. 3.3.2. грунтування поверхні

 

Місця примикання дерев’яних деталей до штукатурки або бетонних поверхонь, незалежно від якісних категорій, обклеюють серпянкою або марлею.

Металеві поверхні, очищені від корозії, відразу ґрунтують натуральною оліфою.

Розчищення виконують пневматичним шпателем, електрощітками і піскоструменевими апаратами. При простому опорядженні роблять часткове підмазування і фарбують; при покращеному – суцільне шпаклювання сумішами з лакових в’яжучих з подальшими операціями по шліфуванню, видалення пилу і ґрунтуванням.

Підготовка поверхонь дерев’яних виробів під лакування полягає у видаленні хвилястості після опорядження строгальними верстатами, зачистці з’єднань у стиках і видаленні ворсистості, особливо на м’яких породах деревини.

Часто лаки використовують для отримання глянцевої фактури на поверхнях, що фарбуються масляними або емульсійними сумішами. Для цього фарбувальний шар, що добре просох, перед нанесенням лаку шліфують пемзою з водою і ретельно очищають від пилу.